Із Середземного моря в Атлантичний океан. Другий етап

BBYachting
BBYachting

Із Середземного моря в Атлантичний океан. Другий етап

Автор: Василь Біленко, журнал “Мандри”

Із Середземного моря в Атлантичний океан. Миль за 15 до Гібралтару, під вечір, стається диво: вітер дме як і раніше, але зустрічна хвиля зникла, море «вирівнялося» і стало абсолютно гладеньким.

Почався приплив, дається взнаки близька присутність Атлантики. Приплив спричинив течію, яка й «вирівняла» море.

За деякий час на морі знову з’являються хвилі.

Вітер міцнішає, задуває до 25 вузлів. Опівночі обходимо скелю Гібралтар і опиняємося в акваторії порту. Усе світиться, вітер завиває…

Беру курс на великий освітлений готель. Раптом виявляється, що «готель» рухається кудись убік! Це пором.

З берега на нас світять зеленим лазером. І знову ж таки лише в останній момент помічаємо, що «берег» стрімко насувається.

Проскакуємо перед носом у суховантажу.У пошуках стоянки заходимо на територію Гібралтару, до марини Queensway Quay Marina.

Працівник марини волає, що місць у них нема й радить йти до Alcaidesa Marina в іспанському місті Ла Лінеа.

Марина нещодавно збудована, ні в лоції, ні в картах та GPS вона ще не позначена.Сонний працівник марини швартує на гостьовому причалі.

А потім запрошує в офіс оформляти документи.

Яхту на причалі шматують хвилі, посилені відпливною течією.

Заповнивши документи та сплативши 20 євро депозиту, нас нарешті переставляють у більш комфортне і безпечне місце.

Спокій і сон! Як для першого дня (для нового екіпажу) цілком вистачить: 65 миль позаду.

4.11

Я забув на ніч вимкнути радіо і зранку вислухав скарги від сусідів – фінів, які живуть поруч на своїй яхті.

Пішки йдемо в Ла Лінею, по дорозі пройшовши повз пункт прикордонного переходу в Гібралтар.

Потрапити до Британської території можна лише з британською візою. Або маючи європейське громадянство.

Увесь Гібралтар обнесений парканом із сітки та колючого дроту.

Нагадало Радянський Союз…

Номерний знак Гібралтару

Чим далі від моря й ближче до центру, тим симпатичнішим ставала Ла Лінея.

Знаходимо кафе з wi-fi (ві-фі – так кажуть іспанці) і втрачаємо одне одного, поринаючи у безмежний всесвіт Інтернету.

Дзвінок Марчина повертає у реальність: «Де ви ділися? Виходимо через годину!»

Ніколи ще покупка продуктів у супермаркеті не була такою швидкою і ефективною.

Півгодини, чотири візки, 120 євро – і продукти на чотирьох на шість днів були закуплені.

О 13.00 відшвартовуємося й заходимо на заправку.

Маневрування в Ла Лінеа. Вітер 30 вузлів

Неприємна новина: сьогодні не завезли солярку і мабуть вже не завезуть! Радять йти в Гібралтар.

Розраховуюсь за марину. 12.75, зовсім не багато. Іспанка п’ятнадцять хвилин «шукає» здачу. Та я за сім євро й день тут простою!

Заходимо на заправку в Гібралтарі. Знаходиться в марині поруч зі злітною смугою місцевого аеропорту.

Відомий тим, що злітно-посадкову смугу перетинає автомобільна дорога.

На час зльоту чи посадки рух перекривають і тоді на кордоні утворюються величезні черги, найнетерплячіше сигналять…

Гібралтар, протока і Африка. Видно злітну смугу, яку перетинає автомобільна дорога

Дизель коштує підозріло дешево. Виявляється, ціна у фунтах.14.00 Виходимо з гібралтарської затоки й тримаємо курс 240.

Вітер південно-західний, 15-25 вузлів, якраз у писок.

Закладаємо довгий галс аж на Traffic Separation Scheme – судовий хід, швидкість – до 8 вузлів. За метрів двісті від суховантажа міняємо галс і наближаємося до берега.

Знову поворот… і, виявляємо, що незважаючи на швидкість у 7-8 вузлів, насправді стоїмо на місці: почався приплив і швидкість течії – близько 3-х вузлів.

Зважуємо сили і переходимо на двигун.

Гібралтар позаду. Попереду 600 миль Атлантики

А Гібралтарською протокою йде кудись в Атлантику підводний човен (у надводному положенні) під британським прапором.

Уже в темряві проходимо мис Тарифа, найпівденнішу точку континентальної Європи. Названий на честь арабського правителя Тарифа ібн Маллука.

За часів панування арабів в Іспанії на мисі розташовувалася митниця, а відрахування за провезення товарів називали тарифами.

Це найвужче місце Гібралтарської протоки: між Європою і Африкою лише 8 миль.

5.11

Перша ніч в Атлантиці пройшла без пригод. Вітер північний, за прогнозом має змінитися на північно-східний і задути в корму.

Похмуро, але не холодно. Європа майже зникла з обрію, а от Африку видно добре. Ще працює телефон.

На 15.00 (за добу) ми пройшли 100 миль від Гібралтару із середньою швидкістю 4 вузли…

Прямо по курсу пливе невеликий предмет, схожий на скриню із коштовностями.

Виловлюємо: «скриня» виявилася дерев’яним бруском.

Зустрічаємо три риболовецькі траулери, прапорів не видно, скоріш за все марокканці. Хто ж іще тут ловитиме рибу?

6.11 і далі

Вітер попутний, але слабкий: 5-12 вузлів.

Із розваг в океані – дивитися на сусідню яхту

Океан увесь час різний.

Спочатку сірий і непривітний.

Потім блакитніший, частіше з’являється сонце, і стає все тепліше.

За п’ять днів плавання не зловили жодної риби

Навколо нічого немає – лише хмари на обрії поставали немов гори якогось невідомого континенту.

Черговий захід сонця

В чому різниця між океаном і морем?

Він сильніший. Потужний, немов живий. Навіть у штиль океан «дихає», пропускаючи через себе зиб – довгі хвилі – відголоси далеких штормів.

На камбузі

Ми розраховували пройти 600 миль, що віддаляли Гібралтар від Мадейри, за 4 доби під вітрилами.

Однак вітри були слабкими, за добу долали приблизно 100-120 миль, часто вмикали двигуни.

Нам зараз позичатимуть солярку

На четвертий день довелося позичати каністру солярки у сусідньої яхти.Будь-які дії на яхті в радість.

Це порушує одноманітність буття. Сюди каністра солярки, туди – пляшка віскі. Приємно і корисно!

За чотири доби бачили п’ять чи шість суден, і лише одне з них – круїзний лайнер MSC Divina – відгукнувся на наше прохання поділитися прогнозом погоди.
Сонце сходить о восьмій, о двадцятій знову темно.

Нічна вахта найнеприємніша, бо, по-перше, хочеться спати, а по-друге, на ній ти сам. – Уявляєш, сидиш тут, куняєш, і раптом ззаду хтось кладе тобі на плече бридку холодну лапу, – з цими словами передаю вахту о третій ночі своєму напарникові.

Незабаром він будить всіх криком: летюча риба налякала його до смерті.

Остання ніч була найважча.

Сильний попутний вітер нагнав високу хвилю. Нічого не видно, лише щось могутнє підіймає яхту і вона мчить уперед, аж поки не провалюється у прірву.

Піна зафарбовується у червоний (з лівого борту) та зелений (правий) кольори навігаційних вогнів. Усі прив’язані.

Трохи страшно, відчуваєш себе відсторонено, немов дивишся кіно. Мабуть, така захисна реакція…

У голові три думки:

1. Навіщо я сюди поперся.

2. «Так завжди не буде», і, як казав Тур Хейердал, «за хмарами завжди світить сонце».

3. Не хочу побачити кормовий вогонь своєї яхти, який зникає вдалині…

Вкотре перевіряєш страхувальний пасок і видивляєшся, де ж та Мадейра.

Четверта ранку, видно маяк острова Порто-Санто, це поруч із Мадейрою. Земля! Щоправда, до Мадейри ще 40 миль.
Зранку хвиля все ще висока, вітер 20-25 вузлів.

Яхта розганяється до 10,5 вузлів, потім гальмує в улоговинах.

На підході до острова Порто Санто, за 30 миль від Мадейри

Португальський прапор піднято, у хмарах перед нами – Мадейра. Біля острова вітер і хвилі вщухають. І чого було вночі переживати!

Друга година дня – ми в Фуншалі, столиці Мадейри! Найскладніше позаду.

Веселка над Мадейрою

Місто для нас встановлює новий оціночний стандарт: це як на Мадейрі.

Марина у Фуншалі, столиці Мадейри. Вартість доби – 25 євро

Смажені каштани, хлібні дерева, тротуар із ракушок і морських гладеньких камінчиків. А між ними – маленькі зелені листочки. Вічна весна!

Прості формальності в поліцейському відділку (3 на 3 метри): документи на яхту і паспорти.

15 хвилин поліцай заповнює анкету, розписуюся і ми вільні.

На мисі Сан Лоренцо, Мадейра

Доба в раю.

На мисі Сан Лоренцо

Орендована машина, справжня мадера, дивовижні скелі й неосяжний океан, гігантські алое, + 25 біля моря і +6 на висоті 1800 метрів, куди ми чомусь попхалися…

Верхня точка Мадейри – 1800 метрів, 6 градусів тепла

Нормальні доброзичливі люди: де взяти машину допитувалися в місцевому відділенні національної гвардії.

Тьотя «при  виконанні» обдзвонила рент-кари й дала нам адресу найближчого. Поліцай в порту поцікавився, чи потрібна допомога, коли ми заїхали в пішохідну зону на набережній…

Таксисти, щоб економити бензин, пхають в черзі свої машини. Дивовижно і незрозуміло…

Шоста ранку, понеділок

Поліцейський відділок зачинений, повідомляти нема кого, виходимо з порту і залишаємо Португалію позаду.

Початок дороги на Тенеріфе

Попереду – Іспанія, Канари. Ще трохи, 280 миль, дві доби.

Ось найважчий період.

Розслабився на землі, а треба знову в океан.

Сильний вітер і хвиля роблять початок переходу екстремальним.

Підвітряний борт у воді, навітряний у повітрі.

Хвиля з силою лупить яхту в борт.

Товариш вирішив прийняти душ, тільки намилився – вилетів кулею з гальюна, вдарився об холодильник і залетів назад.Відкриваємо пляшку мадери, ріжемо сало і цибулю.

Немов циркові акробати, зависаючи на мить у повітрі, приговорюємо напій.

Бачили б нас мадейрчани – збожеволіли б. Але всередині розливається тепло і гарний настрій.

Читання на прив’язі

Уночі хвиля продовжує випробовувати наше суденце на міцність. Заснути в каюті важко: яхта увесь час стогне, за тонким бортом струменить вода, черговий удар підкидає на ліжку і здається останнім…

– Я сьогодні була морською зіркою, – ділимося ранком нічними враженнями. – Лежала на спині, впершись ногами в стелю, а руками у стіни.

– А ще боролася зі своїм чемоданом. Він увесь час намагався витіснити мене з каюти!

– А я тільки задрімав, як зрозумів, що вже лечу до протилежної стіни, в обійми друга….

Дві доби пройшли швидко.

Тенеріфе, ущелина Маска, якір кидаємо вдосвіта, сніданок і купання в теплій океанській воді.

Острів захищає нас від хвилі й вітру.

Тенеріфе, 13 листопада

З-за вулкану Тейде з’являється сонце, стає жарко. Проходимо південну частину острова, марина Лас Галетас.

Все! Ми прийшли!

Скелі Лос Гігантес

Марина Лас Галетас. Позаду видно вулкан Тейде. Його висота – 3700 метрів

Кого ми зустріли в океані

Акулу, летючу рибу, морських черепах, невеликих дельфінів, китів-гринд (5-6 метрів).

Що вразило найбільше

Шкала емоцій: від страху до дитячої радості

Що найважливіше: команда з почуттям гумору
Чи хотілося б повторити: тоді ні, зараз так
BBYachting