На північ Хорватії під вітрилами
На північ Хорватії під вітрилами. Завантажуємося на орендовану яхту «Барбарела» (Sun Odyssei 36i, 1250 євро за тиждень), дізнаємося, що віятиме південний вітер, і тому вирушаємо на північ Хорватії до міста Ровінь.
На карті помічаю напівзатонулий корабель біля Дугого отока (острова Довгий). На прохання Ігоря, друга-дайвера, наближаємося до жертви корабельної аварії.
Глибина – метрів шість, дно скелясте. «Італійське торгове судно, сіло на мілину в 1984 році», – читаю в лоції.
Завдовжки метрів 70; зараз від нього залишилися лише рубка і щогла над водою. Решту забрало море за майже тридцятирічне випробування вітрами і штормами.
Друг надягає короткий гідрокостюм і кидається в 15-градусну воду. І одразу ж мало не вилазить назад. Однак на борт екіпаж не пускає: пірнати – так пірнати.
Нарешті наш дайвер піднявся на борт. Він шкодує, що немає інструменту, щоб відідрати гарно вцілілу лебідку.Команда задоволена, що інструменту немає.
Бо в Хорватії за зняте із затонулих суден обладнання в кращому разі світить чималий штраф. Усе, що лежить на дні, вважається недоторканним.
Ровінь – типове італійське місто. Його становлення відбулося за часів Венеціанської республіки; до самої ж Венеції лише сто кілометрів.
Старе місто розташоване на невеликому півострові. Посеред, на вершині, стирчить дзвіниця церкви Св. Євфімії, навколо якої, по спіралі, обабіч одне одного, примостилися різнокольорові будинки.
Зробили повне коло, піднялися до церкви, зробили ще одне. Дуже приємне середньовічне місто. Вузькі вулиці, крамниці та кафе на перших поверхах, житло на верхніх та розвішена між будинками білизна.
І повне розслаблення: туристів та місцевих.«Давайте сядемо тут, – закликає до ресторану наш невгамовний друг Ігор.
– Ні, давайте в інший, тут погано видно море…
Знаєте, щось мені не подобається офіціант. Пішли далі».
Вибір найкращого ресторану Ровіня завершився. Блакитне море, що іскриться на сонці, яскраві квіти, білосніжні скатертини.
Картинка з рекламного каталогу й тільки. Ну і ще ми. Офіціант миттєво пропонує меню й одразу приносить замовлене сухе біле вино.
– А знаєте, добре, що зранку нас поковбасило в морі. Ми заслужили такий вечір і тепер тішимося на суші як бувалі моремани,– висловлює друг загальну думку.
Нам подають страви: кальмари на грилі, смажену рибу, мідії, креветки та інші дари моря. І ще один літр вина.
Наш гарний апетит привернув увагу господаря.– Габі, – відрекомендувався. – Батько – албанець, мати – італійка.
Розмовляю п’ятьма мовами. У Ровіні майже всі такі космополіти.І виносить усім по чарочці траваріци – хорватської самогонки, настояної на травах.Ровінь подобається ще дужче.
Наша «Барбарела» стоїть біля якогось древнього Колізею. Його збудували римляни у першому столітті нашої ери.
Давньоримська спортивно-розважальна споруда – одна з найбільших у світі і непогано збереглася до наших днів. Дві тисячі років тому за смертельними змаганнями гладіаторів спостерігало 23 тисячі глядачів.
Зараз в Колізеї проходять концерти і вистави. Є також тут музей, вхід до якого коштує 60 грн на наші гроші. З метою економії коштів до музею запускаємо наймолодшого учасника нашого походу – 10-річного Сашка.
Дитячий квиток – удвічі дешевший. Подивиться малий, а потім і нам розповість.З півгодини повешталися містом. Захотілося їсти. Тому екскурсія Пулою завершилася на міському базарі.
Три види риби на юшку, м’ясо на битки, овочі, зелень і біле вино. Підозріло дешеве.Опівдні прощаємося з Пулою і йдемо на Корнатські острови. Йти майже 80 миль, тому на ніч не будемо зупинятися.
Вітрила наповнені погожим вітром, синє море, сонце у зеніті, розімліла команда. Класика жанру! Друг Ігор спрямував надмір енергії в кулінарне мистецтво й приготував бомбезну юшку!
День проходив у пасивній ейфорії і закінчився опіками другого ступеня й вечірнім ознобом. Дешеве вино виявилося справді дешевим вином. На смак – щось середнє між бражкою і оцтом.
– Потрібно його виставити на сонце, – хтось подав ідею. – І до кінця подорожі матимемо свою мадеру.Сонце заховалося за обрій. Вітер також ущух.
Ми прибрали вітрила і ввімкнули двигун. Небо осяяли зорі; щоб уникнути нічних несподіванок, я проклав курс подалі від берегів.
Ніч у морі, трохи гарного віскі й цигарки схилили до чоловічих розмов про життя.Зійшов місяць. Він швидко зіп’явся вгору й кинув на воду місячну доріжку.
О третій ночі язики вже стомилися розповідати історії, а очі просто злипалися. Довелося призначити вахтового добровольця й трохи поспати.
Не встигли ми відпочити після безсонної ночі, як невгамовний друг уже ознайомив команду із порядком денним:
– Пішли до Скрадіна на річку Крка! Свиню поїмо увечері!До Скрадіна від Корнат миль 50, і йти доведеться годин десять.
Та проти енергії не попреш, і ми лягаємо на курс 90 і прямуємо до міста Шибеника.Навпроти Шибеника потрапляємо у групу веслярок-академічок.
Вони рухаються з такою ж швидкістю, що і «Барбарела».
Тільки ми п’ємо вино, розглядаємо спортсменок у бінокль, обговорюємо зовнішні дані, фантазуємо, показуємо, що можемо їх взяти на буксир, а вони в цей час гребуть веслами.Наше сумісне плавання тривало з півгодини.
Незнайомі веслярки вже отримали імена й були поділені між членами команди (Сашкові не перепало), аж поки нашу флотилію не наздогнав тренерський катер.
І дівчата розвернулися й погребли назад, до Шибеника. А ми за годину вже швартувалися в марині Скрадіна, якраз навпроти ресторану, де готують найсмачнішу у світі свиню на вертелі.
Приблизно о третій дня бідну тварину насаджують на палю й підвішують над тліючим вогнем. Механізм прокручує вертел і через три-чотири години м’ясо готове.
Ніжне, ситне, холестерин видно неозброєним оком. І таке смачне. Замовлення приймає сам господар.
Високий дядько років шестидесяти з печаттю щоденного споживання великої кількості алкоголю на лиці.Свиня на ніч + вино дорівнює міцний здоровий сон.
О 9-й ранку першим корабликом вирушили на водоспади Крка. Дістатися туди можна і пішки, і на орендованому велосипеді. Але кораблик – найзручніше.
Сидиш і зиркаєш навкруги, крім того, поїздка на кораблику входить у вартість квитка – 80 кун з людини за день.Крка – царина лебедів.
Вони тут гарно розмножуються, вгодовані й розбещені туристами: їдять тільки білий хліб. Уперше побачив лебедів у польоті: схожі на маленькі авіалайнери.
Недаремно колись голландська авіакомпанія KLM використала цього птаха для власного рекламного ролика. Нарешті водоспади, багато водоспадів.
Навіть можна купатися. Хлопці роздягаються, поруч опиняється літня англомовна жіночка з фотокамерою. Вона знімає м’язисті українські тіла, а потім просить, щоб і її зняли на фоні водоспадів і тіл.
Ми обходимо майже весь парк і дізнаємося, що в кінці XIX століття саме в Скрадні було збудовано першу в Хорватії гідроелектростанцію.
Схожу на ту, яку знаменитий хорватський винахідник Нікола Теста збудував на Ніагарі.Дерев’яні кладки над потічками, бесідки на краю прірви, туристи, багато туристів. А ще ж не сезон.
Водоспади наганяють умиротворення. Але наш енергійний друг не спить. – Досить водоспадів! Йдемо на Шибеник.
Швартуємося в центрі міста. Влітку тут годі місця знайти, а зараз – лише самотня «Барбарела».Під’їжджає знайомий парковщик, збирає гроші за яхти: чим довша яхта – тим більша сума.
– Привіт! – вітаюся.
– Знаю, зараз скажеш, що тобі гроші не потрібні. Але вони потрібні твоїй дружині, і тому ти змушений їх брати з нас.
– Так і є, нічого не змінилося. Дружині знову потрібні гроші, – відповідає парковщик.
– Тоді вважай, що наша яхта найменша. Яка тільки може бути.
– Всі ми чоловіки так кажемо: яхта найменша, а наша чоловіча гордість найбільша. З вас сорок євро, – завершує діалог парковщик.
У Шибенику дуже затишно. Дуже спокійно. Дуже багато дітей. Які ганяють м’яча де тільки заманеться. Смачна, хоч і не дешева їжа, приємні люди.
І дуже чисто. Сидіти чи на бруківці, чи на лавці однаково.Зранку товариші-яхтсмени полізли на Шибенську фортецю.
Вхід туди коштує 20 кун, але пильність сторожів було приспано запитаннями Сашка – і дорослі дяді перелізли через паркан. 20 кун на дорозі не валяються.
З фортеці відкривається приголомшливий краєвид на пройдений маршрут: видно острів Корнат, острів Довгий і місце нашого спільного тренування з веслярами.
Видно і сьогоднішній шлях до марини: тиждень завершився, й завтра зранку здаватимемо яхту.А мадера так і не дозріла…
