Від Гібралтару до Тенеріфе

Автор: Василь Біленко, журнал "Мандри"

Одна яхта, два тижні, чотири острови і тисяча миль в Атлантиці.

Частина 1. Гібралтар – Мадейра

Листопад, місто Ла Лінья, марина Алкадеса. Сонячний ранок. Скеля Гібралтар натискає на марину своєю 426-метровою висотою.

Наша яхта в марині Алькадеса. Стоянка коштує 16 євро на добу. Із видом на Гібралтар.

Ми прямуємо до міста, аби скупитися перед 600-мильним переходом до острова Мадейра. На сусідньому причалі помічаємо яхту із київським номером на борту.

– Слава Україні! – вигукуємо у відкритий яхтенний люк.

– А я не знаю, что отвечать – з’являється із середини голова. – Я из Севаста.

Толік, так звати хлопця, капітанить на цій яхті в Іспанії. Власник – український екс-міністр-втікач, ім’я якого Толік не розголошує.

Яхта йтиме на Канари для участі в ARC (Atlantic Rally for Cruisers), атлантичному переході для круїзних яхт, який проводиться щорічно за маршрутом Гран-Канарія – Сент-Люсія (Кариби).

Толік радить заправлятися соляркою не в Іспанії, а «за рогом», у Гібралтарі.

Скеля Гібралтар

Натюрморт

Закупка провіанту в іспанській Ла-Ліньї. Вистачить на 6 днів. Приблизно 150 євро на 7 чоловік

Що ми й робимо, повернувшись на яхту з їжею і питною водою.Заправник на Гібралтарі, узрівши жовто-блакитний прапор, заявив, що вартість дизелю у нього нижча за українську. Майже не збрехав – 1,1 євро за літр. Дозволив поблукати по території заправки, за межі якої нам виходити зась: потрібна британська віза.

Наближаємося до гібралтарської заправки

На заправці. Виходити за межі заправки заборонено: потрібна британська віза

Просто яхта. З вертольотним майданчиком

3 листопада, 14.00. Відшвартовуємося. Наступна тверда поверхня очікується через 4-5 діб. За прогнозом – уночі сильний західний зустрічний вітер до 35 вузлів, який о дев’ятій ранку наступного дня має ослабнути й зайти з півночі.

Наша яхта на джипіесі

Ми повинні прибути на Мадейру не пізніше ранку 9 листопада, оскільки цього дня один із членів команди вилітає назад на Київ.Плануємо якомога далі просунутися до посилення вітру, перечекати в морі, і далі рухатися у швидкому темпі.

На столі парують стейки із телятини. До них – спагеті із твердих сортів пшениці, іспанське вино, позаду освітлений сонцем Гібралтар, а попереду інтригуюча, але приємна невідомість. Життя вдалося!

На яхті нас семеро. Розбиваємося на вахти: двоє чоловіків по три години. Я не беру участі, але завжди напоготові.

Судна заходять у Середземне море

"Дан приказ ему на Запад...". Десь там Мадейра...

Із заходом сонця вітер посилюється, здіймається хвиля. Опівночі дме 30 вузлів з поривами до 35. Це не шторм, але плавання далеке від комфорту.

Висуньтеся на швидкості 60-70 км з машини і ви відчуєте цей вітер!Усередині яхти гармидер – б’ється скло, падають телефони і планшети, важкі предмети перекочуються від борту до борту.

– Там як у блендері, – жартує товариш, в черговий раз висунувшись назовні, щоб блювонути за борт.Намагаємося триматися проти вітру і хвилі, але згодом міняємо тактику: йдемо до хвилі приблизно під кутом 40 градусів. Вітрила не ставимо, використовуючи тільки рангоут (щоглу) і двигун.

Швидкість – 1,5-2 вузла. Десь у Африці блимають вогні Танжера і його околиць, за милю від нас дрейфує велике судно.А може варто було почекати до ранку на березі, – вкотре питаю сам себе. – Тоді не факт, що встигнемо на Мадейру. Якщо вітер посилився точно за прогнозом, так само має і ослабнути – заспокоює внутрішній голос.До вітру підключається злива. Куртка-непромоканець добре захищає вище пояса, а що нижче – мокре, як хлющ.

Дощова вода часом змінюється на морську: коли яхта черпає носом хвилю, і та, перекочуючись тринадцять метрів (довжина яхти), досягає корми і нас. Ніч тягнеться неймовірно повільно. Звертаємося до всіх відомих богів, вітру й океану та вони поки не чують: пориви вже сягають 40 вузлів. Це справжній 8-бальний шторм.

Згадується фраза із книжки відомого англійського яхтсмена Адларда Колса «Під парусом у шторм»: всі яхтсмени, хочуть вони того чи ні, рано чи пізно потрапляють в шторм. І зазначає основну причину: поспішають до місця призначення, бо закінчується відпустка.

Нарешті світанок. Океан білий від піни і дощу. На мокрі речі уваги вже не звертаєш – погляд прикутий до годинника. Дев’ята!

Раптом вітер поступово вщухає, пориви не більше 30, і змінює свій напрямок, зайшовши з півночі. Це диво! І який точний прогноз на passageweather.com.

Наш маршрут

Такий вітер нас цілком влаштовує, ставимо вітрила й прямуємо тепер уже своїм курсом. Хоча слово «прямуємо» не зовсім точне. Вітер змінився, а хвиля ще ні. Її висота (за тим же прогнозом) – 4-5 метрів. І котиться просто в ніс.

Яхта повільно здіймається на гребінь і з гуркотом падає донизу. Найефектніше це відчувається у носовій каюті, де скоцюбившись у вологій постелі, я намагався заснути після безсонної ночі.

Потужна сила підіймає тебе догори. Мить невагомості, тіло майже відривається від ліжка, безкінечно довгий політ у прірву і удар об воду, немов об асфальт. Яхта здригається і здається, ось зараз розпадеться на тисячі маленьких яхточок.

Сну тут точно не буде – перебираюся до кают-компанії.Час тече нерівномірно і не має абсолютно ніякого значення. За простір відповідає автопілот, який веде нас курсом 260. Другий день проходить як увісні.

День третій. Океан потроху заспокоюється

Ранок третього дня сонячний. Команда весело ділиться деталями штормової погоди.

– Ваня стояв у кают-компанії біля правого борту. Потім підстрибує, перекручується у повітрі, перелітає через стола і приземляється на дивані біля лівого борту, – сміється Роман. – Ти що спецназівець, морський котик?

– Ваня, ти тільки більше стейки не роби. А то після них увесь час за бортом висиш, – звертається до «кока» Андрій.

На столі в кокпіті з’являється каструля із супчиком. Команда розправляється зі стравою і просить ще. Життя налагоджується.

Хвиля довга, вітер до 20 вузлів, яхта спінює воду форштевнем, долаючи одну милю за десять хвилин. Позаду – половина шляху. На четвертий день вітер втомився і зник.

Океан розправився і не віриться, що буквально позавчора він намагався розтрощити яхту.

Штиль. Вітер здох...

Метрів за двадцять помічаємо черепаху. Метрова істота лежить на спині й діловито гризе целофановий пакет. Помітивши гостей, черепаха перевертається у нормальне положення, зиркає оком, робить вдих і пірнає від гріха подалі. Захотілося черепахового супу…

Соляри залишилося літрів вісімдесят...

Купання в Атлантиці. До найближчого берега - 600 кілометрів, до дна - 4 кілометри

Автомобілевоз GLOVIS SUPREME. Довжина 200 метрів, швидкість - 16 вузлів. Ми йому дали дорогу. А він, здається, нас і не бачив

Наживка для акул

 

Переможне просування на захід уповільнюється. Йдемо на двигуні – сьогодні вже сьоме, післязавтра літак додому.

– Ви яхта «Сара»? – чути англійською із радіостанції.

– Це танкер «Арктика», нам повідомили, що зникла яхта «Сара».

Танкер проходить за півмилі від нас. Ми кажемо, що ми не «Сара», а «Піна Колада».

– А вы говорите по русски? – питають із танкера.

– Немножко говорим – відповідаємо.

Надають нам прогноз погоди (вітер буде!), цікавляться, чи потрібна допомога і які є прохання.

– Та ніби ніяких, – закінчуємо сеанс зв’язку.

І вже через хвилину кричимо навздогін:

– Крым верните!

Ночі були місячні. Фото зроблене при місячному сяйві, десь о третій ночі

8 листопада, п’ятий день подорожі. На горизонті видно три пірамідки – це острів Порто-Санто, сусід Мадейри. Земля!

Очікуваної ейфорії немає, але рухатися вперед, бачачи землю, значно приємніше.

Рух вперед зупиняє марина Квінта до Лорда на сході Мадейри, куди ми дісталися о 17-й годині.

За 123 годин здолали понад 600 морських миль, середня швидкість – близько 5 вузлів. Результат не рекордний, але позитивний.

Острови Дезерташ біля Мадейри

Мадейра!

Комментарии закрыты.

>