Як стати капітаном

Автор: Василь Біленко, журнал "Мандри"

Кореспондент Мандрів пройшов курс навчання й отримав ліцензію на право управління яхтою в Хорватії

Лучка Капітанья (портове управління) у Задарі. На стінах – морські вузли, карти та дипломи. За столом – сивий чоловік у морській формі.
– Ми хочемо записатися на екзамен, на наступну п’ятницю.
– Навіщо чекати п’ятниці, давай зараз!
– Та ні, тільки приїхали, аж з України, це 1800 кілометрів. Треба підготуватися.
– А чого готуватися? Ти або готовий, або ні, – суворо відрізав капітан.

У животі зрадницькі похололо, я намагаюся заховатися за Богдана Бродовського, професійного шкіпера, який тиждень буде навчати нас морської практики.
– От йому пощастило, він уже має права шкіпера, – напружено жартую і тихенько задкую до виходу.
– Це тобі пощастило, що у тебе немає прав. Ти можеш спокійно собі лежати на палубі, пити пиво, купатися. А шкіпер відповідає за все. Гаразд, записую вас на п’ятницю.

Прийом яхти

Ми приймаємо яхту в чартерної компанії. Представник компанії демонструє справність двигуна (заводить і вимикає його), роботу електрообладнання, побутових пристроїв – холодильника, газової плити, санвузлів. Розмотує вітрила, а ми із виглядом знавців ретельно обдивляємося 80 квадратних метрів дакрону. Начебто все добре… Нам вручають комплект морських карт Адріатичного узбережжя Хорватії, лоцію і документи на яхту: величезну папку-техпаспорт (зроблена у 1999 році французькою фірмою Beneteau), відмітки про техогляд та crew-list – перелік екіпажу яхти.

На яхту вантажаться речі, провіант та напої. І хоча усередині повно всіляких ящиків, шаф, поличок та ніш, речі кидаються на стіл та підлогу в кают-компанії. Потім поскладаємо, нікуди не дінеться! А зараз на палубу, відшвартовуємося – і скоріше в море!

Вихід  у море

Перші хвилини плавання породжують жорстоку конкуренцію біля штурвалу. Ми наперебій видираємо його один в одного, аж поки Богдан не припинив демократію:
– Сьогодні шкіпером у нас буде Олексій! Завтра – Роман, а післязавтра прийде твоя черга. Шкіпер сам прокладає курс, а ви всі його слухайтесь!

Відносний порядок на яхті встановлено, але тепер захотілося їсти. Я із жалем залишаю палубу й спускаюся до каюти. Сьогодні буде моя черга куховарити, зате інші дні залишаться вільними. (Кожен куховарить одну добу. Черга встановлюється жеребкуванням.) Грецький салат із куплених на задарському базарі овочів заправляю домашньою оливковою олією. На плиті вариться молода картопля, балтійські шпроти (куплені ще в Києві) так запахкотіли, що на камбуз (кухню) почали зазирати члени команди.

Увесь обід по ланцюжку передається на палубу, де сервірується розкладний столик, відкривається пиво й вино й починається перша морська трапеза.

Ось воно, щастя! Білосніжна яхта, сонце, свіжий вітер. Поступово вітер наганяє чималу хвилю. Морські бризки підсолюють салат і посилюють ейфорію.

Вечоріє, хвилі більшають, а вітер дме все сильніше. Яхта вже не просто йде, а стрибає по хвилях. Бах! Бах! – б’ється вона носом об темну воду. Ба-бах!!! Ми врізаємося у велетенську хвилю і в кают-компанії починається хаос. Речі, недбало кинуті при посадці, розлетілися по всіх закутках. З-під дивану виїхала банка сардин. Риба на етикетці осудливо подивилася намальованим оком і поїхала назад.

За штурвалом усе важче управляти яхтою, навколо темінь і лише біла піна додає світла вночі. Замість ейфорії приходить сонливість. Від перших вражень, хитавиці й пива у голові все змішалося. Треба швидше лягти.

Повороти

– Вставай, – хтось трусить мене за плече. – Твоя черга бути на вахті!
Де я? Лежу в якійсь ніші, поруч сопе незнайомий чоловік. А, я ж на яхті… А, це ж Богдан, – придивляюся в ранкових сутінках. Поступово прокидаюся. На годиннику – п’ята ранку. Одягаюся й вилажу на поверхню.

– Уночі тут стали на якір – заховалися від вітру й хвиль. А потім з якоря зірвало й почало виносити в море. Так що ти пильнуй, – передає естафету Андрій і зникає в каюті.

Навколо все сіре: море, небо й берег. Холодно і болить голова. Від хитавиці починає нудити.
«Боже, навіщо мені треба ці права! Щоб оце так мучитися! І нікуди ж не дінешся, навіть на берег не зійдеш – поруч тільки безлюдний острів.»

І лише після п’ятої кружки солодкого міцного чорного чаю дурні думки разом із болем вивітрюються з голови. Поступово прокидається решта команди. По їхніх обличчях видно, що вони відчувають приблизно те ж саме, що і я годину тому. І це чомусь одразу поліпшує настрій.

Смачний сніданок – яйця, рис, помідори, «свіжий» вчорашній хліб – змінює життя на краще.
– Зараз будемо відпрацьовувати повороти під двигуном, – завершує наше розслаблення Богдан. – Робимо «вісімку».

Ця вправа дає змогу відчути яхту, як вона розганяється і гальмує, як слухається керма. Восьмитонний човен досить прудко набирає швидкість і повертає. Радіус повороту – метрів тридцять. А от зупинити його значно важче. На яхті гальм немає – їхню функцію виконує задній хід. Якщо на повному ходу включити реверс, то яхта зупиниться лише за хвилину. За цей час вона пройде приблизно 150 метрів. Такі технічні особливості потрібно враховувати при маневруванні у вузьких місцях, портах та маринах.

Із маневруванням заднім ходом іще важче. Яхта починає повертати із запізненням і тоді, коли це хочеться зробити їй, а не шкіперу.
Та за кілька годин тренувань перші навички управління далися взнаки і яхту приборкали.

Тим часом погода різко покращала, що викликало колективне бажання поставити вітрила.
– Чудово! Тоді наступний урок – повороти під вітрилами, – командує Богдан.

Запорукою успішного повороту є злагодженість дій усієї команди. Правило номер один – чітко пояснити і поставити завдання. «Ти за моєю командою повинен тягнути оцей мотузок, а ти – повинен відпустити отой мотузок». Починаємо із повороту «оверштаг». Цей поворот виконується, коли яхта йде гострим по відношенню до вітру курсом. Під час повороту вона «приводиться» і перетинає лінію вітру носом. Після повороту яхта починає йти іншим галсом (галс – це напрямок руху яхти по відношенню до вітру; правий галс – вітер дме справа, лівий – зліва).

На ділі це виглядало так:
– Приготуватися до повороту «оверштаг»!
– Правий шкотовий готовий!
– Лівий шкотовий готовий!
– Поворот! – капітанський рик заглушає вітер.

Хлопці щосили тягнуть-відпускають мотузки, і яхта здійснює поворот.
– Поворот!

Усе повторюється, але значно чіткіше.
– Поворот!

Майже бездоганно.
– Поворот!
– Ну вже досить, досить. А то зовсім хлопців закатуєш. Ти ж не капітан на галері з рабами-веслярами, – Богдан оголошує перерву у тренуванні.
– Моє здоров’я, – смачно ковтає він пиво. А потім несподівано й підступно кричить: «Поворот!».

Такої кількості поворотів, що ми зробили за день, не буває навіть за тиждень у звичайному туристичному чартері.

Два червоних і біле

Перший справжній тренувальний день завершувався. На карті, а потім і в натуральному вигляді було знайдено затишну бухту. У формі букви «Г», із високими скелястими берегами, вона надійно захищала судно від вітру й хвиль. Скелі були розписані на кшталт «Коля+Маша=любов» (тільки по-хорватськи). Очевидно, влітку це місце дуже популярне серед любителів яхт, але зараз, крім нас, тут нікого не було. Вода була настільки прозора, що, здавалося, її не було взагалі, а яхта парила в повітрі. Невеликі риби підпливли поближче, мабуть, щоб краще роздивитися наше судно.

У воду полетіли шматки білого хліба (якщо є маленька риба, то десь буде і велика), а за ними шубовснув Олексій із рушницею-гарпуном. З борту було цікаво і зовсім не холодно спостерігати, як підводний мисливець ганявся за рибою у 16-градусній воді. Ми його підтримували вигуками, однак на вечерю була яєчня з помідорами і сиром.

– Ти яке вино будеш?
– Червоне.
– І я червоне.
– А я – біле.
На столі з’являється два келихи червоного вина й один – білого.

– Два червоних і біле – що означає? – екзаменує нас Богдан.
– Судно на мілині.

Після вечері, зручно розташувавшись у кают-компанії, ми вчимо морські вогні. Це те, що буде на екзамені обов’язково, та й на практиці знадобиться. Кожне судно вночі вмикає бортові вогні. І за цими вогнями можна визначити тип судна, напрямок, у якому воно рухається, чи навпаки, що воно стоїть на якорі. Лівий борт – червоне, правий – зелене, стоїть на якорі – просто біле. Йде рибальське судно – угорі червоне й біле. Лоцманське – угорі біле й червоне. Різноманітних світлових варіацій приблизно п’ятдесят.

Ще одна обов’язкова тема – користування радіостанцією. Кожну яхту обладнано УКВ-радіостанцією, за допомогою якої здійснюється зв’язок із берегом та іншими суднами. Шкіпер повинен вміти покликати на допомогу, повідомивши при цьому координати яхти та причину екстраординарної ситуації. Саме для нестандартних ситуацій зарезервовано 16-й канал. Базікати на його частоті заборонено; для неформального спілкування існують інші канали. Про це Богдан розповідав кілька разів, постійно підкреслюючи майже священність 16-го.

– Марек! Марек! – раптом заверещало радіо, звичайно ж, на 16-му каналі.
– Хрю-хрю-хрю, – відізвався інший абонент, вочевидь Марек. І знову видав таке хрюкання, якому б позаздрили всі колгоспні свині. Іще хвилин п’ять Марек не лише хрюкав, але й завивав, як собака. Нарешті берегова станція радіо «Спліт» попередила людино-собако-свиню про можливі для нього негативні наслідки.

– Якщо його вистежать – заплатить солідний штраф, – зауважив Богдан.

Людина за бортом

Четвертий день плавання. Ми залишаємо місто Хвар, в якому зупинялися на ночівлю. Раптовий порив вітру – і панамка Віталія плаває за тридцять метрів від яхти.

– Людина за бортом! – весело кричить Богдан і робить три великі ковтки пива.

Це найважливіша команда на яхті. Підбирати людину у воді не легко, і в рятувальній операції бере участь уся команда. Найголовніше правило – капітан не повинен стрибати за борт і рятувати потопаючого, навіть якщо плавати уміє лише він один, а тоне його улюблена теща. Завдання капітана – максимально швидко підійти до нещасного й підняти на борт. Для цього один із членів команди постійно тримає в полі зору того, хто за бортом, показує на нього рукою і повідомляє приблизну відстань до нього.

На проведення рятувальної процедури за нормативом відводиться чотири хвилини. Не справився за цей час – не здав екзамен (у кращому випадку), людина втонула (у гіршому). Такий суворий норматив встановлено через потенційну можливість загинути від переохолодження у воді. І хоча море у Хорватії тепле, кілька хвилин шоку, коли ти раптом випав з яхти в море, на користь не підуть. Особливо, якщо це вночі. А ми вже знаємо, що за хвилину яхта проходить 150 метрів. Спробуйте розгледіти що-небудь у хвилях на відстані у півтори сотні метрів.

Панамку Віталія було врятовано за три з половиною хвилини й повішено сушитися на сонці.

– Людина за бортом! – цього разу виявилося, що хтось погано прив’язав фендер (надувний гумовий циліндр, який оберігає борт яхти під час швартови).
– Фендер-людина за 40 метрів, на дві години!
– Фендер-людина за 30 метрів, на чотири години! (Дві години, чотири години – це не час, а напрямок, як на годинниковому циферблаті: ніс яхти – дванадцять годин, корма – шість годин.)

Фендер було благополучно врятовано, а вся команда зекономила 100 євро (вартість фендера).
Увесь день пройшов у порятунках фендерів (їх ми кидали у море, роблячи один одному сюрпризи) та відпрацюванні поворотів «оверштаг» та «фордевінд» (це коли яхта перетинає лінію вітру кормою).
А надвечір ми досягли географічної мети своєї подорожі – острова Корчула.

Я люблю тебе, марина

– Наводимо порядок на яхті! Усі мотузки акуратно скласти у бухти, поприбирати розкидані речі, надувний човен покласти на палубу! Ми повинні мати красивий вигляд.

Ми заходимо в марину під двигуном. Швидкість – максимально мала. Яхти, яхти, яхти. Місця мало, немов у центрі міста на парковці. На бетонному пірсі з’являється паркувальник у чорному костюмі й махає рукою, мовляв, йдіть далі. Він сідає на велосипед і, проїхавши метрів п’ятдесят, знову махає рукою. Нарешті показує наше місце, допомагає пришвартуватися, забирає документи на яхту і їде геть. За півгодини знову з’являється і ту ж саму процедуру проробляє із іншою яхтою, яка стає нашою сусідкою. Чотири німецькі діди, не поспішаючи і не нервуючи, дуже елегантно швартуються.

– А що то у вас за прапор? – цікавляться вони, показуючи на наш синьо-жовтий стяг. – Клуб якийсь?
– Який ще клуб??? Україна!
– А! Кличко!

Перше, що роблять у марині, – підключають яхту до електрики (просто вмикають дріт у розетку) і заправляють водою. Друге – миють палубу прісною водою, вимиваючи сіль та рештки їжі. Третє – виносять сміття. Четверте – йдуть до душу. Гаряча вода! Багато! Можна не економити!

Підлога в душовій гойдається – вестибулярний апарат тільки-но звик до моря, а тут його винесли на берег. А далі: хочеш – екскурсія містом, вечеря в ресторані, берегова дискотека…

Ніяких дискотек. «Три гудки – іду на обгін. П’ять гудків – не розумію ваших намірів або тримайтеся від мене подалі». Звукові сигнали. До екзамену залишається три дні.

Вечірню тишу в марині порушує звук двигуна й англійська фраза з російським акцентом: «Допоможіть нам пришвартуватися! На борту тільки шкіпер розуміється на цьому. Ніхто з працівників марини нам не допомагає!»

Звичайно ж, ми, як справжні герої, міняємо цікаве заняття – вивчення звукових сигналів – на банальну рятувальну операцію. Величезна, 17-метрова яхта ледве протискується серед уже пришвартованих. Наша допомога справді важлива, за що ми отримуємо увечері немало приємних слів, а зранку – пляшку гарного корчуланського вина урожаю 2005 року,  а марина – претензію. Виявляється, паркувальник заснув і не почув волання про допомогу.

Зранку хтось хропе на сусідній яхті – німець закутався у спальний мішок і спить на палубі. Підходить Олексій і хвалиться покупками: чотири сорти риби щойно з базару.  Сьогодні його черга куховарити. Ми гуртом роздивляємося рибу, а ранкову імлу дуже бадьоро розтинає яхта під угорським прапором. Вона проходить повз нашу, швидкість велика, не вписується в поворот і чіпляє носом сусідню. Та в свою чергу другу, а там і третю. На всіх яхтах миттєво з’являються заспані яхтсмени і уважно роздивляються пошкодження: у них сьогодні не дуже вдалий ранок. А для нас безкоштовний урок – не випендрюйся й будь максимально обережним.

Назад до Задара

Сьогодні середа, екзамен – післязавтра. Нам потрібно пройти ще 150 миль (280 кілометрів), але, як на зло, і вітер зустрічний, і хвиля збиває швидкість. Ми рухаємося неподалік від берега, адже красиві береги – фішка яхтингу в Хорватії. Скелі й дерева, які дивом на них ростуть. Кам’яні будинки просто над морем (цікаво, як господарі туди добираються?), від яких ідуть вниз до води видовбані в камені сходи. Мабуть, гарно на терасі такого будинку сидіти увечері й спостерігати, як сонце сідає у море…

Сьогодні з практики нічого нового – повороти виконуються майже автоматично, вивчаємо карти і всілякі позначки на ній, а особливо маяки і знаки небезпеки – підводні скелі.

Уночі хвилі зросли, а швидкість впала до трьох вузлів. Зате стільки маяків світить! І кожен особливо. Праворуч блимає білим тричі підряд кожні п’ятнадцять секунд, ліворуч – червоним двічі – кожні тридцять.

Усі ці світлові особливості, позначені на карті, і яхтсмен може таким чином орієнтуватися, де він знаходиться. О третій ночі повний місяць зник узагалі. Ураз стало темно. Тільки вогні нашої яхти та маяки. До одного ще 20 миль, а від іншого – 10. І жодного судна.

– Нам отой маяк потрібно обійти зліва! – передає мені вахту Олексій. – То північно-західний мис острова Корчула.
– Зрозумів. Хоча дивно. Стільки йдемо, а ніяк не можемо Корчулу обійти.
– Слухай, а це ж зовсім не Корчула. Це острів Віс. Корчула давно позаду, – доноситься голос Романа з кают-компанії, де за штурманським столиком він уважно роздивляється карту. – Міняємо курс на 40 градусів!

Почало світати. І раптом на обрії з’явилися дивні вогні – таких ми не вчили. Може, корабель-привид? Вогні збільшувалися. Ні, не привид, величезний сучасний вітрильник йшов під вітрилами й двигуном одночасно, тримаючи курс на Хвар.

Ожив 16-й канал:
- Секуріте, секуріте, секуріте! (Увага! Увага! Увага!). Говорить радіо «Спліт». На північному заході від острова Шолта плаває якийсь п’ятнадцятиметровий предмет. Усім суднам у цьому районі: будьте обережні!
Почався новий день.

Екзамен

У невеликій кімнаті сидять троє екзаменаторів. «Знайомий» капітан «мучить» літню австрійку, інший – Романа. Мені попався молодий і без форми.

– Звідки ви? З України? У нас ще таких не було. Добре, хто кому поступається дорогою? – він возить по столу два дерев’яних човники.
– Що це за корабель і в який бік рухається? – показує намальовані на чорному фоні кольорові цятки.

Я, заїкаючись, відповідаю. І, здається, правильно.
– У вас на яхті пожежа. Передайте по радіо повідомлення.
Передаю без вагань, бо ще сьогодні зранку тренувалися.

Тепер карта. Це вже дрібниці. Останні дві доби тільки й займався, що дивився в неї.

З позначками все добре – розбираюся. Тепер потрібно виміряти відстань циркулем. Чорт, у мене ж на яхті була спеціальна лінійка … А тут немає… Я напружено чухаю потилицю. Моє напруження передається і йому. Він не витримує перший і пояснює: одна миля – це одна мінута географічної широти. Береш циркуль і відкладаєш на карті. Зрозумів?

Він підписує екзаменаційний лист і вітає-прощається. Все, склав!

Я – капітан!

Комментариев еще нет.

Оставить комментарий

>