Розкажи про свій перший вітрильний досвід

Я родом із Польщі, дитинство пройшло на Мазурах (регіон на півночі країни, який славиться великою кількістю озер. – Ред.). І хоча навколо нас завжди було багато води, ніхто із моєї родини не займався вітрильним спортом чи яхтингом. Люди, які тоді жили на Мазурах, ніколи не виходили на озера заради розваги – ані під вітрилом,ані на моторках.

Якось ми з компанією думали, чим розважитися, і тоді наш новий товариш каже: «Слухайте, у мене ж є ліцензія на право керування яхтою! Давайте візьмемо вітрильника, переправимося на інший берега озера і влаштуємо барбекю!» Ми так і зробили, і я закохався в яхту з першої спроби. А через два тижні я вже відвідував вітрильну школу, де й отримав своє перше посвідчення на керування вітрильником. Мені на той час уже було близько тридцяти років, так що я був уже не такий і молодий (сміється).

Зараз, коли ти вже досвідчений капітан, інструктор, президент ISSA Global, згадай найважчу ситуацію, в якій ти опинявся. Страшний шторм, коли ти молився Богові і клявся більше ніколи не виходити в море…

Коли трапляються насправді складні ситуації, молитися немає часу. Ти повинен мислити тверезо, розробити план А, Б, В і так далі. Пригадую історію, яка сталася під час плавання на Півночі, біля острова Шпіцберген. Ми йшли уздовж берега і вся моя команда потерпала від морської хвороби. Вітер дув попутний, ми хотіли дістатися Хорнсунна, де розташована польська науково-дослідна станція. Я дивився прямо по курсу і раптом зрозумів, що попереду не вода, а суцільна крига. І вітер швидко нас до неї пхав.

Яхта була доволі велика, приблизно метрів 17 завдовжки і я мав її швидко розвернути. Я увімкнув двигун, бо так було швидше і безпечніше, і почав йти проти вітру, аби знайти шлях оминути кригу. Та щойно я завівся і почав свій маневр, двигун заглух.

Крім хворої команди, ситуацію «поліпшували» сильний вітер, що штовхав мене на кригу, зламаний двигун і відсутність автопілота – човен був не повністю обладнаний. Тоді я попросив одного з членів команди, який почувався дещо краще за інших, постояти за штурвалом, а сам пішов розбиратися із двигуном. Проблема виявилась у фільтрах. Я взяв каністру дизелю, під’єднав до двигуна напряму, оминаючи фільтри. І це спрацювало! Ми розвернули яхту, я знайшов невеличку бухту, де й стали на якір.

Скільки часу ти проводиш у морі?

Раніше, коли викладав в інструкторській школі, я по півроку пропадав у морі. Зараз, на жаль, більшість часу я проводжу в літаках, пересуваючись від однієї школи до іншої, працюючи з новими школами, зі старими школами з новими інструкторами і так далі. Мені це подобається – працювати з людьми, ділитися моїми знаннями та досвідом. Але на морі я проводжу щораз менше часу.

У тебе є власна яхта?

Була. То був SUNСOAST 54, голландський човен сімдесятих років, просто чудовий. Повільний, бо ж мав довгий кіль, проте дуже надійний. Та коли я з головою поринув у роботу асоціації, я більше не мав часу, аби постійно бути на яхті.

Сподіваюсь, однак, що через років п’ять, коли організація вже працюватиме налагодженою системою зі спеціально навченими людьми, тоді, може, я матиму час на гулету (традиційний турецький вітрильник) у Туреччині. Ми збираємось розмістити невеличкий офіс на одній з таких.

Багато людей з України хочуть стати капітанами – отримати ліцензію на право керування яхтою. Чи приймається сертифікат ISSA в кожній країні, наприклад, Середземномор’я – в Хорватії, Греції?

Так! 1969 року засновники організації почали втілювати в життя ідею встановлення стандартів підготовки капітанів та розробки сертифікатів, що приймалися б будь-де. Спочатку в Європі, далі в інших частинах світу; наразі ми маємо партнерів в Америці, Азії, Африці та Австралії.

І якщо з нашими сертифікатами виникають якісь проблеми, наприклад, співробітник чартерної компанії встав не з тої ноги і взагалі жодних сертифікатів сьогодні не приймає, ми вдаємося до простого діалогу з керівництвом компанії: розказуємо, хто ми такі, що ми робимо, хто схвалює нашу діяльність – і це зазвичай допомагає.
Якщо ж виникають якісь ускладнення, то наша організація має багато відділків по всьому світові, до нас можна звернутися по допомогу напряму.

Яким має бути ідеальний капітан? 

Для мене хороший – або ідеальний – капітан має бути як старший брат. Це людина, яка досвідченіша за тебе, але при цьому лишається дружньою, відкритою, яка підтримуватиме товариську атмосферу на яхті, контролює паніку, а не породжує та загострює її, готує човен до будь-яких випробувань.

Це має бути той, хто зможе надати людям можливість насолоджуватись яхтингом, хто допоможе їм у цьому; адже для багатьох людей це не спорт, це спосіб життя.

• Багато капітанів, особливо новачків, нервують перед швартуванням. Які твої поради, щоб запобігти цьому?
О так, зі мною було так само. Власне, в перший рік мого шкіперства я зібрав на яхті компанію друзів, і мені дуже не подобалось, коли ми наближались до порту, а вони замість допомоги хапали камери і клацали все навколо. Та з часом я набрався досвіду. У морі – безпека понад усе. Треба упевнитися в тому, що все безпечно, все готово, знати, де твої фендери і швартові і так далі; що твоя команда знає, як поводитися. Та вони хочуть робити фотки, і коли ви входите в марину, ти маєш дозволити їм – вони приїхали, аби насолоджуватись краєвидами, а не подавати швартові. Потрібно захопити команду, вони мають розважатися, подаючи тобі швартовий, а не виконувати обов’язок.

• Який у тебе улюблений регіон для яхтингу?
З погляду на пейзажі я обрав би Норвегію.