Круїз в раю. Тиждень ми ходили на яхті між Сейшельськими островами і заплатили за це удвічі дешевше, ніж якби зупинялися в готелі
Місце збору – острів Мае
Наша компанія з восьми осіб перед подорожжю на Сейшели розділилася на дві групи. Частина екіпажу летіла через Франкфурт, а друга – через Дубай. Перший варіант комфортніший, другий – швидший. Ціна приблизно однакова – 900 євро.
Ми прибули на острів Мае першими рано вранці, а наші друзі мають прилетіти по обіді. Поки ми їх чекали, вирішили ознайомитися з містом Вікторією, найменшою столицею в світі. Закинули багаж на дах місцевого автобуса і поїхали роздивлятися тутешні пам’ятки: мініатюрну копію Біг Бена, традиційні креольські будинки, сувенірні лавки та місцевих аборигенів – острів’ян в шортах, з дредами «а-ля Боб Марлі». І ось, нарешті, команда в зборі. Ми ступаємо на паром, який рушає на острів Праслін, де на нас чекає 40-футовий катамаран Lagoon 400, збудований у Франції. Вартість такого нового «ката» – 325 тисяч євро.
Перед поїздкою – шопінг: нам необхідно закупити продуктів на всю подорож. З магазинами тут біда, але все ж таки знаходимо невеличкий «аборигенський» сільмаг. Довго вибирали, роздивляючись бідний асортимент, та врешті просто сказали
– Давайте все!
Нам пообіцяли, що наше «все» буде доставлено на катамаран. З магазину прямуємо до свого «корабля»: йти якихось 400 метрів, але дорога дається вкрай важко, високі температура та вологість повітря виснажують.
Не зважаючи на втому і спеку, першим ділом підіймаємо на яхті український прапор. Приємна компанія, гарний вечір, відпочинок, втоми – як не бувало. Ми готові до пригод!
Дупо-сувенір на 80 доларів
Круїз в раю — знайомство з Сейшелами розпочинаємо із заповідника Валле-де-Ме. Це коштує 300 рупій з особи за вхід, плюс 100 рупій (100 рупій – $7.28) за екскурсовода. Валле-де-Ме навіть нас, бувалихмандрівників, вражає: дерева, що вміють ходити, лимонна трава, джаффа-фрукт, різноманіття пальм, що хоч якось прикривають наші бідні голови від палючого сонця. Візитівкою заповідника є Сейшельська пальма, яка оповита безліччю історій та легенд. Сама по собі вона звичайна, а ось її плоди – дупа-кокоси, цивілізована назва «коко-де-мер», дуже незвичні за своєю формою. Мальдівці, коли вперше їх побачили, назвали «людиною без ніг та тулуба». Цей плід нагадує нижню частину тулуба людини, точніше дупу. Причому, округлі форми більше нагадують жіночу фігуру.
На Сейшелах це найбажаніший сувенір. Підприємливі сейшельці продають один плід по 80 доларів за штуку. А що – гарний і легкий заробіток, це ж тобі не з каменю скульптуру тесати, обливаючись потом. Окрім чудес флори, в заповіднику багато ендеміків тваринного світу, зокрема, чорний папуга, салангана, сейшельська пустельга. Нам не вдалося їх побачити зблизька, але не почути їх важко.
Ла-Діг. Сюрприз на Курйозі
Новий день, новий острів. Ми висадилися на острів Ла-Діг і відразу кинулися у цивілізацію до найпопулярнішого серед туристів пляжу. М’якенький молочний пісок, бірюзовий океан, пальми – рай на Землі. Але в гонитві за гарними знімками можна пропустити багато чого цікавого, саме тому важливо планувати свою поїздку. Так ми майже пройшли повз ванільні плантації, на які варто подивитися, і, якщо б вони не були нанесені на карту нашого туристичного маршруту, ми б їх просто не помітили. Часу тут теж не помічаєш. Та і навіщо той час, адже у нас круїз в раю!
На Сейшелах навіть місцеві не стежать за часом, а для мандрівників й узагалі дні рахуються не за годинами чи датами, а за кількістю побаченого.
Ми кинули якір та на тузіку (човник, який «біжить» за яхтою) підпливли до острова Кюрйоз, де на нас очікував сюрприз. Красу Національного морського парку з його хащами тропічних рослин та гігантськими черепахами ми оцінили не повністю. Бо, підійшовши до каси, за якою сиділа аборигенка, та заплативши за квитки (250 рупій з людини), дізналися, що парк закривають через дві години, хоча вартість квитка за весь день.
Ми відразу поквапились домовитися:
– Давайте ми сьогодні заплатимо, а завтра зранку прийдемо на екскурсію.
– Ні, квитки на сьогодні, отож і гуляйте сьогодні, – не відволікаючись від перерахування наших грошей, відповіла касир.
Після кількахвилинної суперечки вона пішла, а повернулася вже з «аборигеном-викидайлом», який заявив:
– Якщо не підете, ми покличемо поліцію!
– Викликайте, – відповіли ми.
Та розуміючи, що ця розмова ні до чого не приведе, ми вирішили насолодитися тим часом, який залишився до закриття парку. Краби та гігантські черепахи, що майже не бояться туристів, білосніжні пляжі, спів пташок, океан. Після прогулянки, повернувшись на місце висадки, виявили, що наш тузік поплив у море без нас. Самостійно він це зробив чи йому допомогли креоли – не знаю. Не втрачаючи ні хвилини, я побіг його наздоганяти, води там по коліно, тому зробити це було не складно.
Він був не єдиний, хто покинув цей острів: наші аборигени теж кудись поділися. «Викидайло» з касиркою зникли, залишивши нас наодинці з тваринним світом парку.
Незабаром до нас підійшов один з місцевих й, вислухавши нашу історію, вибачився та дозволив нам приїхати наступного дня. А на знак примирення влаштував нам пікнік на березі океану. Після важкого дня та несподіваної вечірки ми повкладалися спати.
Дайвінг і нічні блукання
З променями сонця розпочався черговий приємний день. Сьогодні – дайвінг. Коралові рифи, різноманітні водорості, строкаті риби та медузи. Кілька помахів руками і опиняюся я перед зграєю різнокольорових риб. Вичікую момент, швидко та влучно пірнаю в центр і спостерігаю, як риби полохливо розпливаються в різні боки, а за лічені хвилини знову знаходять один одного. Саме такі яскраві картинки залишаються в пам’яті.
Ми й не помітили, як стемніло, тому швидко зібрались і вирушили до бухти на ночівлю. Сонце сіло, й ми опинилися в темряві, чорній, як смола. Єдиним провідником був навігатор, але відчувши нашу залежність від нього, він вмить перестав працювати. Паніка нас не охопила, але тривога було посіяна. Відправивши декількох людей з ліхтарями на ніс катамарана «впередсмотрящими», ми заходилися лагодити навігацію. А далі, як у мультику «Мадагаскар» – «засунь, плюнь, а зверху скочем». Довелося зробити вимушену зупинку у найближчій марині і лягати спати. І тільки вранці один з членів команди зізнався, що на всяк випадок уночі обв’язався паспортами, грошима і всім необхідним. Під яскравим сонцем це здалося нам смішним. А остаточно роззирнувшись, ми зраділи ще більше. Бо, виявляється, опинилися в дивовижному місці серед кам’яних берегів та білосніжних пляжів. Ми назвали це місце «Баунті».
Мене як шкіпера, на якому лежить відповідальність за команду, турбувало те, що під час нашого плавання, на сході від острова Маврикій (1500 км від Сейшел приблизно) бушував тропічний циклон. На щастя, ми знаходилися на краю циклону, і завдяки цьому нас жодного разу не поливали шалені дощі, які є звичним явищем на Сейшелах. Все одно, я тривожно прокидався і вставав по кілька разів за ніч, бо якщо очі розплющилися – є якась причина. І саме ці підйоми дали мені змогу насолодитися місяцем, а більшість нашої команди, яка міцно спала, так і не побачила залитого білим місячним сяйвом океану та островів.
Ловися, тунець, великий і маленький
Круїз в раю. Бути на яхті серед океану, де безліч риби, і не порибалити – неможливо! Тим паче, що я пообіцяв команді риболовлю! Змагання розпочались: «хто перший», а «хто більшу». Але не обійшлося без традиційних запитання «А цю рибу можна їсти?».
– Один раз точно можна, – відповідав я.
І ось ми витягуємо гарну, велику, смугасту, а головне – невідому рибу. Підходимо до місцевих з дурним питанням «Чи можна її їсти?», а у відповідь чуємо:
– Ну можна, якщо хочете, не отруїтесь, – чомусь з подивом поглядають на нас аборигени.
Поки чистили – зрозуміли, що щось не так. Виявилося, ця риба харчується фекаліями. Ми викинули смугасту рибу і вирішили вдовольнитися рештою улову, про який точно знали, що то риба їстівна – іглиця, спар. Вловили навіть кількох гарних тунців. З чим-чим, а з морепродуктами на Сейшелах проблем немає, як і взагалі з їжею. Фрукти ростуть над головою – тільки залізь і зірви, а риба плаває навколо і під нашою яхтою. Тому на ресторани ми особливо не витрачалися. У перші дні якось зайшли подивитися і випили по келишку «піни колади» (до речі дуже смачної). Меню закладу нас не вразило, ми можемо й самі наловити, воно буде й свіжіше, й смачніше.
А коли набридала риба, починалося полювання на крабів. Ніч, темно, на лобі ліхтарики, озброївшись пакетиками – пішли. Наловили, доправили на яхту й думали: справа зроблена, але не врахували швидкість пересування крабів. Тож вони просто швиденько втекли з палуби. Довелося іти на полювання вдруге. Після тижневої морської дієти ми страшенно зраділи випадково знайденій банці тушонки. А ще наприкінці подорожі завітали на ринок спецій, від ароматів якого запаморочилась голова. Накупили натуральної ванілі, чаю, кокосової муки та молока, і тільки тоді до нас прийшло усвідомлення, що це наш останній день на Сейшельских островах.
Про капітана
Богдан Бродовский родом з Польщі, мешкає в Україні, займається яхтингом понад 30 років. Його знайомство з яхтою відбулося ще в юнацькі роки. Він пригадує: «Одного дня я сів на велосипед і поїхав до Зегжинської затоки під Варшавою. Там я познайомився з однією парою, їм було років по 20, вони якраз взяли яхту напрокат і дозволили мені стати за штурвал. Я легко дістався іншого берега, а от з поверненням було складніше. Я майже дві години тягнув яхту за собою, і саме в той момент вирішив: мушу навчитися, і навчився! В університеті я був чи не єдиний, хто мав капітанське посвідчення, тому мене завжди запрошували на вечірки на воді».
Зараз Богдан не лише подорожує і має змогу дивитися на світ «з води», а й навчає яхтингу інших, з його допомогою більше тисячі шкіперів отримали посвідчення. Поплавати з Богданом можна, придбавши тур на яхті у його туристичній компанії BB Yachting.