Круїз в раю
Круїз в раю. Тиждень ми ходили на яхті між Сейшельськими островами і заплатили за це удвічі дешевше, ніж якби зупинялися в готелі
Місце збору – острів Мае
Наша компанія з восьми осіб перед подорожжю на Сейшели розділилася на дві групи. Частина екіпажу летіла через Франкфурт, а друга – через Дубай. Перший варіант комфортніший, другий – швидший. Ціна приблизно однакова – 900 євро.
Ми прибули на острів Мае першими рано вранці, а наші друзі мають прилетіти по обіді. Поки ми їх чекали, вирішили ознайомитися з містом Вікторією, найменшою столицею в світі. Закинули багаж на дах місцевого автобуса і поїхали роздивлятися тутешні пам’ятки: мініатюрну копію Біг Бена, традиційні креольські будинки, сувенірні лавки та місцевих аборигенів – острів’ян в шортах, з дредами «а-ля Боб Марлі». І ось, нарешті, команда в зборі. Ми ступаємо на паром, який рушає на острів Праслін, де на нас чекає 40-футовий катамаран Lagoon 400, збудований у Франції. Вартість такого нового «ката» – 325 тисяч євро.
Перед поїздкою – шопінг: нам необхідно закупити продуктів на всю подорож. З магазинами тут біда, але все ж таки знаходимо невеличкий «аборигенський» сільмаг. Довго вибирали, роздивляючись бідний асортимент, та врешті просто сказали
– Давайте все!
Нам пообіцяли, що наше «все» буде доставлено на катамаран. З магазину прямуємо до свого «корабля»: йти якихось 400 метрів, але дорога дається вкрай важко, високі температура та вологість повітря виснажують.
Не зважаючи на втому і спеку, першим ділом підіймаємо на яхті український прапор. Приємна компанія, гарний вечір, відпочинок, втоми – як не бувало. Ми готові до пригод!
Дупо-сувенір на 80 доларів
Круїз в раю — знайомство з Сейшелами розпочинаємо із заповідника Валле-де-Ме. Це коштує 300 рупій з особи за вхід, плюс 100 рупій (100 рупій – $7.28) за екскурсовода. Валле-де-Ме навіть нас, бувалихмандрівників, вражає: дерева, що вміють ходити, лимонна трава, джаффа-фрукт, різноманіття пальм, що хоч якось прикривають наші бідні голови від палючого сонця. Візитівкою заповідника є Сейшельська пальма, яка оповита безліччю історій та легенд. Сама по собі вона звичайна, а ось її плоди – дупа-кокоси, цивілізована назва «коко-де-мер», дуже незвичні за своєю формою. Мальдівці, коли вперше їх побачили, назвали «людиною без ніг та тулуба». Цей плід нагадує нижню частину тулуба людини, точніше дупу. Причому, округлі форми більше нагадують жіночу фігуру.
На Сейшелах це найбажаніший сувенір. Підприємливі сейшельці продають один плід по 80 доларів за штуку. А що – гарний і легкий заробіток, це ж тобі не з каменю скульптуру тесати, обливаючись потом. Окрім чудес флори, в заповіднику багато ендеміків тваринного світу, зокрема, чорний папуга, салангана, сейшельська пустельга. Нам не вдалося їх побачити зблизька, але не почути їх важко.
Ла-Діг. Сюрприз на Курйозі
Новий день, новий острів. Ми висадилися на острів Ла-Діг і відразу кинулися у цивілізацію до найпопулярнішого серед туристів пляжу. М’якенький молочний пісок, бірюзовий океан, пальми – рай на Землі. Але в гонитві за гарними знімками можна пропустити багато чого цікавого, саме тому важливо планувати свою поїздку. Так ми майже пройшли повз ванільні плантації, на які варто подивитися, і, якщо б вони не були нанесені на карту нашого туристичного маршруту, ми б їх просто не помітили. Часу тут теж не помічаєш. Та і навіщо той час, адже у нас круїз в раю!
На Сейшелах навіть місцеві не стежать за часом, а для мандрівників й узагалі дні рахуються не за годинами чи датами, а за кількістю побаченого.
Ми кинули якір та на тузіку (човник, який «біжить» за яхтою) підпливли до острова Кюрйоз, де на нас очікував сюрприз. Красу Національного морського парку з його хащами тропічних рослин та гігантськими черепахами ми оцінили не повністю. Бо, підійшовши до каси, за якою сиділа аборигенка, та заплативши за квитки (250 рупій з людини), дізналися, що парк закривають через дві години, хоча вартість квитка за весь день.
Ми відразу поквапились домовитися:
– Давайте ми сьогодні заплатимо, а завтра зранку прийдемо на екскурсію.
– Ні, квитки на сьогодні, отож і гуляйте сьогодні, – не відволікаючись від перерахування наших грошей, відповіла касир.
Після кількахвилинної суперечки вона пішла, а повернулася вже з «аборигеном-викидайлом», який заявив:
