На яхті, а точніше двох новеньких «баваріях» – ми вийшли з голландського міста Енхуїзен в напрямку Північного моря.

Ейнхуїзен розташований на березі найбільшої в Західній Європі штучної прісної затоки – Ейсселмер.

Глибина Ейсселмера – 5-6 метрів, його води використовують в основному для сільгосппотреб.

Від Північного моря прісноводне море відділене дамбою завширшки метрів 60.

Ми пройшли шлюзи і перейшли з прісного середовища в солоне – опинилися на березі Північного моря, в селищі Ден Оевер.

Пришвартувалися біля рибальських суден й зійшли на берег перекусити й випити місцевого пива.

В Ден Оевері провели кілька годин, очікуючи, коли приплив зміниться відпливом.

Справа в тім, що під час припливу утворюється стрімка зустрічна течія, швидкість якої подекуди сягає до 10 км/год.

І, невчасно вийшовши в море, ви ризикуєте просто стояти на місці (у кращому випадку) замість просування вперед.

Оскільки одною з цілей нашого морського переходу було навчання в умовах припливів-відпливів, усі на практиці закріпили знання, отримані ще в Києві.

Перше правило моряка, у даному випадку, на яхті: прочитати альманах припливів-відпливів, розрахувати час і лише потім виходити в море.

Отже дочекавшись високої води, коли відпливна течія стала нашим союзником, по фарватеру між материковою Голландією та островом Тексель ми попрямували в Північне море.

Погодні умови були помірними як для такого регіону в квітні: вітер 20-30 вузлів, сонце й температура 10-15 градусів тепла.

Часом йшов дощ, і аби просушити речі, вмикали вебасто – піч, що працює на солярці.

Усередині яхти ставало тепліше, й настрій підвищувався. Хвиля невисока, морською хворобою ніхто не страждав.

Наш курс – 230 градусів на англійське місто Рамсгейт. До нього від Текселя близько 160 миль.

Наша розрахункова швидкість мала б бути 6-8 вузлів, а значить, планували прийти до туманного Альбіону через добу.

У квітні день короткий, й почалася перша ніч у морі.

Але навіть уночі Північне море схоже на країну світлячків: судноплавство настільки інтенсивне, що не можна розслаблятися ані на секунду.

Як не зустрічне судно, то нафто-газова платформа, освітлена навігаційними вогнями й факелами, де спалюють супутній газ.

Чи «плантації» вітроелектростанцій, що стоять просто у відкритому морі.

Без особливих пригод дійшли під вітрилами до Рамсгейта, запросили по радіо керівництво порту, нам сказали стати в місцевому яхт-клубі!

У Рамсгейті немає митно-прикордонного пункту, тож на землі Об’єднаного Королівства ми зійшли без усяких дозволів і віз.

Більшість екіпажів сіли на поїзд і вже через півтори години опинилися в центрі Лондона на вокзалі Victoria Station.

Я в Лондоні не вперше, але, здається, з часу минулого візиту людей тут побільшало. Туристи і ще раз туристи…

Ми влаштували невеликий гастрономічний тур пабами з дегустацією елю та пива.

Під вечір екіпажі повернулися в Рамсгейт, а ми з супутницею переночували у моїх лондонських друзів.

Наступного дня був невеликий шопінг, а вечір вийшов неймовірний: ми «дістали» квитки на «Привида Опери» англійського композитора Ендрю Ллойда Вебера.

Потім, в морі, по дорозі у Францію, я весь час мугикав мелодію собі під ніс.

Екіпаж навіть почав хвилюватися, чи все гаразд зі мною: не вистачало їм ще божевільного капітана.

Вітер змінювався штилем, ми йшли то під парусом, то на двигуні.

Обідали ми вже у Франції в місті Дюнкерк. Морепродукти тут у кожному ресторані, ціни на них нижчі, аніж у Греції чи Хорватії, а вибір значно більший.

Підкріпившись, вирушили на яхті у напрямку Бельгії – до міста Зебрюгге.

Фактично, Зебрюгге – це морський брат Брюгге, головного міста бельгійської провінції Західної Фландрії.

Яхту залишили у місцевій марині, а самі знову ж таки на поїзді вирушили до Брюгге.

Дуже сподобалося місто: як із казкової картинки. У квітах, чисте й затишне.

І місцеві вафлі особливо прийшлися до смаку. На одного навіть напала «вафельна» хвороба – купив електровафельницю додому.

Переночували й продовжили шлях на схід.

Одному з нашої команди потрібно втрапити до Роттердаму.

Друзі! Якщо вам не потрібно заходити до Роттердаму, без нагальної потреби – не заходьте! Це був справжній виклик!

У Роттердамі розташований найбільший у Західній Європі порт.

Щоб лише наблизитися до нього, потрібно зв’язатися з диспетчером по радіо.

Диспетчер був вельми здивований і стривожений нашим бажанням, але дозвіл дав.

Які наші відчуття? Наче ми опинилися посеред вулиці у годину пік. Тільки замість автомобілів з усіх боків йшли судна.

Подекуди справжні монстри, завдовжки дві-три сотні метрів.

Пройшовши трохи уперед, я знову вийшов на зв’язок, цього разу із диспетчером іншої, внутрішньої ділянки.

Той скерував наш маршрут і передав нас третьому диспетчеру.

Останній викликав поліцію і наказав підійти до конкретного причалу.

Поліція вже чекала, документи перевірила у всього екіпажу, дозволила зійти на берег і навіть підвезла нашого товариша до зупинки громадського транспорту.

Зворотній шлях проробили таким же чином, на яхті.

На виході з гирла Рейну (Роттердам розташований на цій річці) диспетчер побажав щасливої дороги й пожартував, на зразок «приходьте ще».

Більше не хочемо!

Після Роттердаму був Амстердам, стоянка в центрі міста, походи по «злачних» місцях, квартал «червоних ліхтарів», кофе-шопи та інші амстердамські атракції.

Із гамірливим життям різко контрастував Хорн – за 20 миль морем від Амстердаму.

«Спокій, тільки спокій!» – мабуть, неофіційний девіз міста. Канали, мініатюрні будиночки і пам’ятник сім’ям моряків, які втратили своїх рідних.

З нами нічого поганого не сталося, і слава Богу!