Канари – Європа посеред океану
Канари. Два тижні ми прискіпливо вивчали два Канарських острови – Тенеріфе та Гомера. Обпливали їх на яхтах, об’їжджали на машинах. Ходили пішки і каталися на поромах. Полювали на рибу і спостерігали за китами.
Як казав Абдула з «Білого сонця пустелі»: «уютный дом, хорошая жена, что еще нужно человеку, чтобы встретиь старость…» Канарські острови – те про що навіть не здогадувався герой фільму.
Взимку на Канари, немов перелітні птахи, мігрують пенсіонери із континентальної Європи.
Різного віку, кондиції і національності. Їх притягують дивовижні краєвиди, яких так бракує упродовж довгої зими. Синій океан, синє небо, зелена рослинність і марсіанські гори – наслідки буремної вулканічної діяльності. Завдяки якій і виткнулися на світ Божий сім Канарських островів із морських глибин.
На відміну від наших людей похилого віку, які в кращому випадку сидять на лавочках біля під’їздів чи в гіршому – лежать самотні по хатах. Європейські колеги жирують – у зимовий період, який вважається низьким сезоном, вони міняють свої помешкання у Берлінах, Лондонах чи Амстердамах на готелі й апартаменти на Канарах. А допомагають їм у цьому не лише пенсії (1000 євро й вище), а й різноманітні пенсійні фонди, які фінансують соціальні програми по оздоровленню дідусів і бабусь і заповненню готелів у низький сезон. І пенсіонери ситі, і готелі повні.
Температура вночі – +18, удень – до +28. Купатися в океані? Чому б ні… Вода +21. Продукти дешеві: сир іспанський без ГМО – 70-80 грн. за кіло, креветки атлантичні неймовірних розмірів – 75 грн. за кіло, іспанське вино – від 13 грн. за пляшку!
Гардероб людей похилого віку на Канарах простий і зручний – шорти і футболка. Ну, можливо – білі штани і сорочка.
Якось переходив дорогу, а в зустрічної бабусі цицька з пазухи випала. І нічого, йде собі гордо. І дідусь їй зауваження не зробив. А навпаки йшов і пишався перед іншими дідусями – а моя ще нічогенька.
Мовчу вже про дикі пляжі: засмагати одягненим на Канарах вважається верхом непристойності. А основний контингент – знову ж таки зрілі люди.
Ми подалися на Канари великою компанією. На місці розділилися на дві групи – представники сильної статті орендували яхту Жінки й діти вирушили до заброньованих готелів, утворивши українську колонію із 11 душ.
Перший вихід в море, пардон, океан, зруйнував всі стереотипи відносно суворої Атлантики. Хвилі майже немає, вітер кволий. Греція чи Хорватія виглядають суворіше. Наш курс – на північний схід, до столиці острова Санта-Крус-де-Тенеріфе.
На борту команда з 8 чоловіків, серед яких – двоє любителів підводного полювання.
Спорядження підводних мисливців зберігається в рундуках в кокпіті. Рундуки накриті міцними і, відповідно, важкими пластиковими кришками. Один із мисливців відкрив кришку; її підтримують двоє друзів. Мисливець занурився в рундук, збираючи обладнання. Друзі подивилися, що кожен із них тримає кришку. «Ну, раз він тримає, то я перепочину». Але така думка відвідала їх одночасно. І важка кришка, ніким не утримувана, із глухим звуком впала на голову підводного мисливця…
Бо склалося таке враження, що кришка перерізала їх усі одночасно.
Палуба ураз стала червоною від крові. Таке часто траплялося під час морських боїв часів адмірала Нельсона та непереможної Армади. І тоді на кораблях завжди під рукою було достатньо піску, щоб засипати закривавлену палубу, аби на ній не послизнулися матроси. Але у нас піску не було…
Тому більшість кинулася за аптечкою і туалетним папером. На голову нещасного вилили спирт і ще якусь рідину (пляшка була підписана іспанською) й почали обгортати папером. Через деякий час мисливець став схожим на єгипетську мумію. Узрівши себе у дзеркалі, він припинив процес обгортання і обмежився лейкопластирем.
А ще через хвилин десять кров уже не заливала білосніжну палубу, а тільки останні краплинки засихали на мужньому обличчі пораненого. Потім ми стали на якір, а обидва підводні мисливці – цілий і поранений – зникли у товщі Атлантики у пошуках справжніх трофеїв.
За годину кок чистив рибу чотирьох сортів, а за дві команда смакувала атлантичну юшку. Голова постраждалого перетворилася на предмет жартів.
На міському пляжі в містечку Адехе, злодюга, який прикинувся спортсменом-бігуном, підкрався до однієї з наших слабких половин, що ніжилася на чорному вулканічному піску. Схопив сумку (фотоапарат, два телефони й інші корисні речі) й банально втік. Половина намагалася наздогнати негідника – однак його фізична підготовка виявилася на порядок кращою.
А увечері, гуляючи Санта-Крусом, я зрозумів, чому, довжелезна набережна заставлена лавочками. Та на них не побачите молодь із пивом та цигарками. У крайньому випадку – парочку закоханих. Решта санта-крусців біжить – вперед, назад, швидко чи повільно. Причому не один і не два. Десятки прихильників здорового способу життя замість вечірньої канапи з телевізором і алкоголем бігають уздовж океану.
Тому й злодії у них прудкі.
Готель HOVIMA Santa Marіa ***
11 днів, 2 дорослих + дитина, сніданок-вечеря, 1100 євро.
Номер трикімнатний, із кухнею, трьома кімнатами і терасою з видом на океан.
Оренда машини – 35-80 євро
Дизель 1л – 1 євро
Креветки 1кг – 8 євро
Сир 1кг – 8 євро
Віскі 1л– 10 євро
Квиток у Лоро Парк – 35 євро
Квиток на канатну дорогу на вулкан Тейде – 25 євро
Оренда яхти – 500-800 євро на людину на 11 днів
Острів Гомера розташований за 30 кілометрів на захід від Тенеріфе. Туди ми й вирушили сонячного лютневого дня.
Попутний пасат робив прогулянку легкою і приємною.
– Дельфіни, дельфіни! – заверещав найбільш зрячий член нашої команди.
Яхта враз опинилася в полоні дельфінячої зграї. Невеликі, завбільшки з собак, дельфіни вистрибували з води, пірнали під яхтою, і, здавалося, усміхалися. Принаймні така гримаса була на їхніх писках.
Зрештою гра з вітрильником дельфінам набридла, й вони так же раптово зникли, як і з’явилися.
– Кити, кити! – знову заволав володар найгострішого зору.
Прямо по курсу яхти у хвилях погойдувалися до десятка темних туш. Ми зменшили швидкість й наблизилися до китів на відстань витягнутої руки.
Шестиметрові тіла просто лежали на поверхні й дихали, зітхаючи при цьому, як люди.
Поміж дорослих осіб було двійко дитинчат – вони виявили до яхти особливу цікавість. За яку їх, а заодно й нас і було покарано: уся китова зграя, мов по команді, разом зітхнула й щезла в темно-синій воді.
Це були кити-пілоти, які живуть якраз між островами Тенеріфе і Гомера. Досягають довжини8,5 метрів, середня вага – 800 кг, але траплялися й тритонні представники.
Живуть якраз між островами Тенеріфе і Гомера. Досягають довжини 8,5 метрів, середня вага – 800 кг, але траплялися й тритонні представники.
Зустрічаються у високоорганізованих зграях. Цікаво, що інша їхня назва – кити-няньки. Якщо татові чи мамі захочеться пополювати, то на час їхньої відсутності за малечею доглядають інші члени родини зграї.
Кити-пілоти (за іншою назвою – гринди) харчуються переважно кальмарами, але не гребують і рибою. Занурюються на півкілометра, затримуючись під водою до 10 хвилин.
Живуть кити довго – самці до 45 років, а самки – до 60.
Отак, міняючи дельфінів на китів, ми нарешті й досягли міста Сан-Себастьяна на острові Гомера.
Відрізняється від Греції чи Хорватії практично відсутністю бухт, де можна було б перечекати негоду на якорі. Сила хвиль така, що підходити до берега небезпечно – в одну мить яхта може перетворитися на серфер і беде викинута на скелястий берег.Тому ночувати можна або в океані, або в марині. Марини порівняно недорогі – 30-40 євро за ніч, побутові умови скромні. Потрібно також враховувати припливи-відпливи – різниця між високою і низькою водою поблизу Тенеріфе ставновила більше 2-х метрів. А також сильні течії. Відстань між островами на Канарах– досить велика й становить не менше одного дня дороги
У місцевій марині – карткова система. Оформляєш документи, платиш за стоянку і отримуєш картку-ключ до хвіртки в марину.
Отут уже повне відчуття, що ти не в якомусь там Чорному чи Середземному морі, а в Північній Атлантиці. Бетонні стіни пірсів обмальовані графіті учасників трансатлантичних переходів.
Біля офісу марини висять оголошення такого змісту:
«Бен (35 років) і Джейн (26 років) шукають яхту, яка йтиме до Домінікани чи Барбадосу. Маємо досвід плавання на яхтах, охайні, без поганих звичок.»
Або «Джим (30 років) шукає компанію людей, які йдуть на Острови Зеленого мису.»
Отак почитаєш оголошення й самому вже кортить кинути все й поплисти до Америки, як це зробив Колумб 500 років тому.
До речі, вікривати Америку генуезець Христофор Колумб вирушив саме з острова Гомера і саме з Сан-Себастьяна. Він зупинявся на Гомері кілька разів, і, за плітками, мав тут коханку – правительку острова Беатрис де Бабадиллю.
У перші ж години перебування на березі ми одразу завітали до будинку, де колись жив мореплавець – Каса де Колон.
Будинок, як і належить, зведений в суто іспанському стилі, із каменю та дерева, з затишним внутрішнім двориком. Але жодної експозиції, присвяченої Колумбу, жодної старовинної карти… Явно туристична адміністрація недопрацювала. Добре, що хоч вхід безкоштовний)
Примостилося свого часу в ущелині – тепер будинки деруться по вулканічних схилах, чіпляючись за темну породу.
На центральній, зовсім невеликій площі, ростуть платани чи схожі на них дерева. Через листя сонце розсіюється, створюючи м’яке домашнє освітлення. Центральні персонажі – всюдисущі пенсіонери, правда, на Гомері вони розбавлені моряками-яхтсменами і волоцюгами-космополітами.
Вечори тут проходять однаково, зате весело – відкриваються бари, вулиці заполоняють пахощі паельї та іншої, не менш смачної їжі.
Наступного ранку ми орендували Пежо-308 за 70 євро на шістьох і об’їхали півострова за півдня. Найбільше вразили серпантини із видом на океан, в’їзд у хмару на висоті метрів дев’ятисот, виїзд із неї на висоті кілометра й розкішна панорама острова Тенеріфе з всюдисущим Тейде.
На відміну від Тенеріфе, Гомера дуже «домашній» острів. Маленькі села, маленькі містечка. Мешканці живуть доходами від туристів та від вирощування бананів.
Якщо не хочете багатолюдних місць на кшталт тенеріфської Адехе – острів Гомера вдалий варіант.
– місцевими авіалініями – близько 40 євро в один бік.
– паромом «Армас» (15 євро з людини) чи швидкісним «Фред Ольсен» (30-40 євро з людини). Повільний пором йде годину, а швидкісний – 40 хвилин.
Hotel Parador Conde de la Gomera, зведений на 60-метровій скелі над океаном – обійдеться у 1000 євро для двох дорослих на тиждень із сніданками. Апартаменти коштуватимуть 40-60 євро на двох на добу
Вулкан Тейде, найвища гора Іспанії – 3970 метрів.
На висоту 2750 підіймає канатна дорога. А от до самого жерла Тейде – конусоподібної вершини – доступ обмежений. Із метою збереження самого Тейде. Останнє виверження вулкану відбувалося приблизно у X столітті. Тому долина навколо Тейде нагадує місячний пейзаж, тут поки що практично відсутня рослинність.
З цієї висоти у гарну погоду видно ще кілька Канарських островів – Ла-Пальму, Гран-Канарію і острів Гомера, який розташований найближче до Тенеріфе. До нього приблизно 45 кілометрів.
600-метрові скелі, які вертикально занурюються в товщу Атлантичного океану. Вони захищають селище від панівних північно-східних вітрів – пасатів. Домінуючі кольори – синій (океан і небо), темнокоричневий (скелі), червоний і білий (квіти і будинки).
Місто, яке 5 травня 1706 року було стерте з землі під час останнього виверження вулкану – застигла лава утворила природні басейни з океанічною водою, у яких можна купатися.
Неймовірні гірські краєвиди. За легендою, тут колись переховувалися пірати. На серпантині, який веде до Маски, автобус завжди проходить поворот у два заходи – настільки вузькі дороги
Зоопарк високого ґатунку – величезна кількість папуг, мавпи, пінгвіни і найголовніше – шоу дельфінів і шоу косаток
Частина мавп сидить у клітках – а, скажімо, лемури, приваблені фініком у вашій кишені, залюбки залізуть на плече для фотографії.
Канари – Європа посеред океану.
