Яхтинг по-дорослому
Автор: Василь Біленко, журнал "Мандри"
Ранок четверга сонячний і бадьорий.
Наш курс – на північ, до селища Вест Терсхелінг, що на заході острова Терсхелінг.
Ще один шлюз, розсувний міст – і ми потрапляємо в Північне море.
– Як нам дійти до Вест Терсхелінга? – примружується Томек.
На прості запитання ми завжди маємо прості відповіді – і проводимо відрізок між точками А і Б. А – це там, де ми зараз, а Б – місце нашого призначення.
– Вважайте, що ви вже на мілині, – підсумовує Томек.
Глибини тут – якихось півтора-три метри.
Тому рухатися можна лише по позначеному зеленими й червоними буями фарватеру.
Більше того, фарватер, аби не замулювався, обгородили з боків бетонними блоками.
Зараз висока вода, приплив, тому їх не видно.
Перевіряти на міцність бетонний жолоб не хотілося, тому тупо йшли по фарватеру, як поїзд залізницею.
Картину скрашували численні баржі. На більшості з них було чимало дітей, які викрикували якийсь реп.
Дивна країна Голландія. Діти замість школи катаються на баржах…
Керування яхтою поділили на вахти.
Кожна вахта – дві години.
На кожній вахті – двоє. Один – на штурвалі, інший – на карті й навігаційних приладах.
Кожні півгодини на карту потрібно нанести наше місцезнаходження.
З навчальною метою.
Хоча до острова було начебто й недалеко, дійшли до нього лише увечері, коли сонце вже сідало.
Так ось звідки йшли баржі! Увесь порт Вест Терсхелінга був заставлений старовинними вітрильниками – тут відбувається морський фестиваль.
Та це не Терсхелінг, а якась карибська Тортуга. Може, тут ще й корабель Джека Горобця десь стоїть?
Ми швидко припаркувалися в найближчій марині і зібралися висаджуватися.
Та замість «Чорної Перлини» до нас наблизився сірий поліцейський катер. Двоє чоловіків у формі попрямували до «Мелтемі», а їхня колега-білявка залишилася на судні.
– Можна на борт? – поцікавились полісмени.
Увагу поліції привернув синьо-жовтий прапор, тому вони й підійшли до нашої «Мельтемі».
До речі, синьо-жовтий прапор у морському сигнальному коді означає: «Я хочу з вами поспілкуватися».
– Ви що, справді з України прийшли на яхті? – здивувався офіцер.
Ми його заспокоїли і розповіли, що яхту орендували в Ставорені, а в Голландію прилетіли літаком.
Полісмен, він же представник іміграційної служби, зібрав усі паспорти і почав переписувати дані.
Його колега-митник перевіряв документи на яхту і навіть передзвонив власнику «Мелтемі».
Уся процедура зайняла хвилин з десять, після чого представники правоохоронних органів побажали нам приємного відпочинку і відчалили на своєму катері.
Ми вибралися на берег і почимчикували у місто щось перекусити.
Вест Терсхелінг – давній морський оплот Голландії на північному заході.
У сімнадцятому сторіччі, під час другої англо-голландської війни, його майже вщент зруйнували англійці.
А за сто років до цього у Вест Терсхелінгу народився Віллем Баренц – голландський мореплавець, картограф, учасник арктичних експедицій.
На його честь назване одне з північних морів – Баренцове (це там, де потонув підводний човен «Курськ»).
Обраний нами ресторан тематично стилізований.
На вході – маяки, під стелею підвішено весла й сітки, у туалеті – мариністичні картини.
У меню – свіже м’ясо, риба, морепродукти, пиво. Поки чекали страви, вулицю заполонили учасники морського фестивалю: хлопці у чорних костюмах, яскраво нафарбовані дівчата.
Усім років 17-19, усім весело, усі трошки п’яні й доброзичливі.
– Красунчику, – ледве вимовляючи слова, звертається до нашого товариша дівчина. – А де поділися наші?
Ми вказали їй правильний шлях, вона відверто окинула поглядом всю нашу компанію й пішла шукати своїх.
Вечоріло, а фестиваль набирав обертів.
Запалив свої вогні маяк.
Його промені розривали нічний туман, потужне світло вказувало шлях далеким невидимим кораблям і притягувало молодь.
Танці почалися просто під маяком.
Зранку я виявив, що душове відділення Heren (чоловіки) у марині не працює.
Довелося користуватися жіночим.
Тут змивали з себе нічну косметику вчорашні дівчата, у сусідній кабінці милися інші учасниці фестивалю, і перегородка, яка нас відділяла, була явно зайвою…
