Яхтинг по-дорослому
Автор: Василь Біленко, журнал "Мандри"
Зранку ми заходимо в порт Кале.
Дві доби в морі пройшли досить легко.
Та щоб зайти в марину, доводиться чекати 5 годин – поки не почнеться приплив, бо вхід у марину мілкий.
П’ять годин проводимо, прив’язані до буйка.
П’ять годин спокійного сну.
Нарешті вода піднялася на чотири метри, міст над проходом у марину з’їхав убік, загорілося зелене світло світлофора, і ми потрапили до марини.
Кале видався звичайним, нічим не примітним містом.
Маленькі машини, багато мотоциклістів.
Афроєвропейці, араби й білі.
Чоловіки симпатичніші за жінок, написи французькою.
Години прогулянки містом цілком вистачило, щоб зі спокійною совістю кинути якір у ресторані.
Більшість замовляє тарілки з морепродуктами за 39 євро і пиво (півлітра за 5 євро). Я зупиняю вибір на супі з креветок за 6 євро і півлітрі шардоне за 8 євро.
Стискаючи зуби, ковтаю суп із своєрідним запахом, і це тільки тому, що він справжній французький.
Друзям приносять тарілки з лангустами, мідіями, устрицями, креветками, великими й малими, равликами.
Підйом о 5-й ранку, курс на північний захід, до Англії лише 20 миль!
Добрий вітер невпинно підганяє «Мелтемі» через Ла-Манш.
Вода тут якогось особливого кольору, зеленкувато-синього.
А все дно всіяно затонулими кораблями – це вказано на карті. Через дві години вже видно англійський берег.
Він схожий на правий берег Дніпра в районі Ржищева: такі ж високі білі кручі.
Тільки не піщано-глиняні, а із білої крейди – вайт кліф.
Заходимо в Дуврську марину й викликаємо поліцію – пройти прикордонний контроль.
За півгодини підходять двоє хлопців у зелених жилетках, цікавляться нашими намірами і збирають паспорти.
Розповідаємо, що займаємося вдосконаленням своїх мореплавських навичок, англійці схвально кивають головами – самі ж бо морська нація, переписують наші паспортні дані у зошит і дають дозвіл зійти на берег.
Без віз та іншої берегової бюрократії. Ми в Англії!
На прощання повідомляють, що гарного елю в Дуврі не варять, його краще скуштувати в Лондоні, до якого лише півтори години поїздом.
У Дуврі, як і очікувалося, все англійське. Вивіски, розмови на вулиці, архітектура і люди.
– Мені подобається Англія, – ділиться своїми спостереженнями приятель. – Зайшов у туалет – і тут я джентльмен, а не якийсь там херен! (На чоловічій кабінці написано gentlemen, а на жіночій – ladies).
Сонячно і тепло, навіть жарко.
Дувряни ходять у чім попало: чоботях і футболках, шортах і куртках.
Обідня пора понеділка, а на вулиці повно дітей шкільного віку. І коли вони вчаться?
Найтиповіша вулична картина – жінка з двома-чотирма дітьми.
Один із них обов’язково у візку (бо ще малий), решта плентаються обабіч.
Багато товстих жінок. На їхньому фоні англійські чоловіки просто губляться.
Вирази облич англійців схожі на наші: ніяких усмішок і певна бикуватість. Але агресивності не відчувається.
На яхті вже не гойдало, натомість хитавиця почалася на березі: спантеличений вестибулярний апарат ніяк не може перебудуватися до сухопутних умов.
Щоб йому допомогти, заходимо у найближчий паб.
– Найн ельс енд срі плейтс ов шрімс!
У пабі продається з десяток сортів пива і чотири сорти елю.
Пінта традиційного англійського напою коштує 1 фунт 90 пенсів – це 29 гривень.
На смак ель як пиво, тільки водянистіший і з присмаком трав.
Наступний пункт англійської програми – Дуврська фортеця, збудована у ХІІІ столітті.
Вона грізно височіє над містом і манить до себе туристів.
Вхід в англійський бастіон платний – 14 фунтів. Для англійських родин – двох дорослих і трьох дітей – квиток коштує 34 фунти.
З фортеці відкривається дивовижний краєвид на Ла-Манш. На горизонті синє море зливається з синім небом і стає безкінечністю. Десь там має бути Франція…
Сьогодні повертаємося «додому», в Голландію.
Знову доба в морі, три вахти, нічний слалом в traffic separation scheme, трохи хитавиці – і на обрії, підсвіченому ранковим сонцем, з’являються промислові контури Аймуйдена – міста-супутника Амстердама.
Подорож Північним морем завершено – ще одну мрію здійснено.
За 10 діб ми здолали 550 морських миль (більше 1000 кілометрів), побували у трьох країнах – Нідерландах, Франції, Великобританії та територіальних водах Бельгії.
80 відсотків шляху пройшли під вітрилами.
Кожен учасник здав екзамени й отримав сертифікат міжнародної асоціації вітрильних шкіл.
| Голландська віза + послуги кол-центру | 60 |
| Авіапереліт Київ-Амстердам-Київ (через Мюнхен, авіакомпанія Luftganza) |
200 |
| Поїзд Амстердам-Ставорен-Амстредам | 50 |
| Яхта, пальне, марини | 850 |
| Корабельна каса | 200 |
| Екзамен | 95 |
| Ресторани, сувеніри | 200 |
| Усього на одного за 12 днів | 1655 |
