Від Гібралтару до Тенеріфе. Мадейра — Канари. Частина 2
Від Гібралтару до Тенеріфе.
На 9 каналі викликаємо марину. Відгукуються і просять почекати.
Зустрічає хлопець на моторці. Махає рукою, веде за собою і показує місце. Висаджується на пірс і приймає швартові.
Частина 1 тут: Гібралтар — Мадейра
За 20 хвилин оформляє документи в офісі. Одна людина на всю марину!
Ще й сміття прибирає. І швець, і жнець, і в марині молодець…
Зранку орендуємо дві машини і намотуємо кілометри на серпантинах Мадейри. Я на острові вдруге, але захоплення не проходить.
Скелі Ponta de S?o Louren?o, біля підніжжя яких розбиваються велетенські хвилі, блакитна безодня на всі чотири сторони, вітер, який валить з ніг.
По дорозі – ландшафти із фантастичного фільму. Марна справа описувати краєвиди: Мадейра унікальна.
Дістаємося до міста Сантани. Славиться своїми яскравими хатками під очеретом.
Більшість хаток – це магазинчики із крамом, сувенірами чи мадерою. В одній із хиж (не розфарбованій і занедбаній) живуть алкоголіки.
Жінка, вбрана в якесь лахміття, вибігла на вулицю впіймати курку, яка хотіла вмерти під колесами нашої машини.
На центральній площі два десятки місцевих жителів у старовинних костюмах зображували традиційне весілля. Процес знімало телебачення.
“Свайба” на Мадейрі
Голод пригнав до ресторану.
– Яка у вас є місцева страва? – цікавимося у приємної офіціантки.Вона радить взяти котлету. Згадую смачні котлетки із свинини, які робила бабуся в дитинстві…
Шлунок підтвердив правильність рішення.
– Мені котлету! Ну і вина місцевого звичайно!
Пройшла вічність, аж поки не принесли котлети.
Це були здоровенні (кілограмові точно) шматки м’яса, смаженого на грилі. Гора картоплі, купа салату. Година пішла на боротьбу з котлетою.
За перемогу!
Завершили нашу поїздку у Фуншалі, столиці острова.
Фуншал з висоти
Атмосфера блаженства, унікальна рослинність, португальська архітектура і неоковирні жінки. Такі негарні, навіть незважаючи на п’ятиденний перехід і випите вино.
Якщо більш-менш симпатична – приїжджа.
Якась недоробка Всевишнього, чи, може, ще працює в цьому напрямку…
Фуншал. Тут мабуть буде марина. Можливо, наступного року…
Фуншал. Існуюча марина тісна — швартуватися доводиться одне до одного
Фуншал. Неділя…
Йдемо на Ла-Пальму. Мадейра позаду
250 миль до Ла-Пальми після п’ятиденного переходу видаються прогулянкою. Прощавай Мадейра!
Нарешті погодні умови ідеальні: вітер до 20, хвиля попутна. Наша швидкість 7-8 вузлів, максимум – 9, коли з’їжджали з хвилі.
На ніч паруси рифили (зменшували площу), про всяк випадок перестраховуючись.
Передсвітанкова сірість
Світанок!
На підході до Ла-Пальми – штиль і дощ. Марина знаходиться у самому кінці порту, і, щоб дістатися до неї, необхідно отримати дозвіл диспетчерської служби.
До речі, у XVII столітті порт на Ла-Пальмі був третім по величині портом у Європі.
Дозвіл отримали, і на світанку, великодушно пропустивши поперед себе здоровенний контейнеровоз і круїзний лайнер, гордо зайшли в Санта-Круз-де-Ла-Пальма, столицю п’ятого за розміром острова канарського архіпелегу.
Марина затишна, двоповерхова, з ресторанами і магазинами. До центру міста – 10 хвилин неквапливої ходи.
З Ла-Пальми почнеться черговий кінець світу. Поки що спить вулкан Кумбре В’єха, який рано чи пізно прокинеться і вибухне.
Відколеться західний шматок острова, впаде у воду, спричинить гігантське цунамі, яке зі швидкістю 500-800 км добіжить до США і зруйнує все Атлантичне узбережжя…Тому, поки острів цілий, варто його обдивитися.
Прийшли прикордонники-митники, попросили паспорти, документи на яхту і капітанські права. Перефотографували і повернули, порадивши взяти машину для ознайомлення з островом.
– А машини уже розібрали, – ошелешив «прокатник» автомобілів. – Зранку прийшов круїзер, набігли пасажири, і прокатних машин в Санта-Крузі не залишилося.
Ми переконалися в цьому, обійшовши всі контори.
Санта-Круз називають містом балконів. Не сучасних склопакетних потвор, а витончених дерев’яних із різьбою і з рясною рослинністю. Квіти, кущі, трава ростуть на балконах. Тільки дерев ще не вистачає.
Мова уже якась зрозуміліша: іспанська, а не португальська. Буенос діас, граціас, маньяна… Майже рідна.
Наймаємо 6-місне таксі за 60 євро на дві години. Часу вистачило, аби піднятися на 1400 метрів і побачити кальдеру (кратер) вулкана – 9 км в діаметрі.
Столиця острова — Санта-Круз-де-Ла-Пальма
На вулкані
Мільйони років тому ми б перетворилися на попіл, стоячи на цьому місці (та й хто б нас завіз сюди тоді), а зараз приємна прохолода соснового лісу схиляє до сну.
На одній з табличок зазначено, що такого-то року тут дув вітер швидкістю понад 300 км на годину. Сосни висмикувало із землі, як буряки на городі.
Повертаємося до міста. Вечеряємо на яхті і о 22-й рушаємо на Гомеру, до якої 40 миль.
Ніч зоряна, видимість ідеальна. Одразу чотири Канарських острови сяють вогнями: позаду Ла-Пальма, попереду Тенеріфе і Гомера, а далеко праворуч – Ієрро (найменший і найзахідніший канарський острів).
Відстані між островами – 50-100 км.
«Світає, край неба палає…». Сонця ще не видно, але хмари забарвилися у гарячі кольори. Такі світанки можна і не фотографувати – вони й так стоятимуть перед очима довго…
Заходимо в марину в центрі Сан-Себастьяна – столиці острова Гомери. Я тут втретє, і тому все навколо знайоме.
Гомерська марина
Гомера полюбилася Христофору Колумбу, і він побував тут від двох до чотирьох разів (за різними джерелами).
По-перше, на Гомері він заправлявся водою і провіантом, Гомера була його останньою сушею перед плаванням до Нового Світу…
А по-друге, губернаторша острова була його пасією.
На острові повно туристів – листопад вважається високим сезоном. Але цього разу нам пощастило – останню машину в прокаті забрали ми.
Тунелі, серпантини, тераси…
З північної частини острова видно Ла-Пальму, де ми були вчора. Зі східної – Тенеріфе, де будемо завтра.
Вид на Ла-Пальму
Вид на Тенерифе
На вершині Гомери нічого не видно – суцільна біла хмара «осідлала» найвищу точку острова – 1488 метрів.
Десь у цій імлі ростуть лаврові ліси, унікальна особливість Гомери.Гірський ресторан, місцева страва – коза. Смачно, і така порція, що на два дні вистачить.
Церква в Сан-Себастьяні
На центральній площі Сан-Себастьяну обрізають платани, батьки чекають своїх чад із англійської школи, відкривається кафе, де збираються яхтсмени,
Каса Колон (будинок Колумба) вже зачинений. Чесно кажучи, робити в ньому нема чого – музейчик бідненький.
На горі розташувався готель Ель Парадор. Збудований у 1928 році, у колоніальному дусі, дуже стильний. У внутрішньому дворику – фонтан і купа постояльців із планшетами (фонтан – зона вай-фай), у дворі справжній ботанічний сад.
Басейн, лавочки з видом на вулкан Тейде на сусідньому Тенеріфе…
Готель Ель Парадор на Гомері
О 4-й ранку виходимо у море. Штиль, тепло. О восьмій нас вітають гринди – невеликі кити (трохи більші за дельфінів; 5-6 метрів), які ліниво лежать на воді.
Живуть зграями, харчуються рибою, пірнають на глибину до 600 метрів.
На Тенеріфе є навіть спеціальні денні екскурсії – спостереження за китами. Гринди чомусь уподобали протоку між Гомерою і Тенеріфе, мабуть через велику кількість туристів.
О 16-й прибуваємо в марину Радазул неподалік від Санта-Крузу-де-Тенеріфе. Здаємо яхту. Все. До наступного океанського плавання.
