Від Гібралтару до Тенеріфе
Від Гібралтару до Тенеріфе. Одна яхта, два тижні, чотири острови і тисяча миль в Атлантиці.
Частина 1. Гібралтар – Мадейра
Листопад, місто Ла Лінья, марина Алкадеса. Сонячний ранок. Скеля Гібралтар натискає на марину своєю 426-метровою висотою.
Наша яхта в марині Алькадеса. Стоянка коштує 16 євро на добу. Із видом на Гібралтар.
Ми прямуємо до міста, аби скупитися перед 600-мильним переходом до острова Мадейра. На сусідньому причалі помічаємо яхту із київським номером на борту.
– Слава Україні! – вигукуємо у відкритий яхтенний люк.
– А я не знаю, что отвечать – з’являється із середини голова. – Я из Севаста.
Толік, так звати хлопця, капітанить на цій яхті в Іспанії. Власник – український екс-міністр-втікач, ім’я якого Толік не розголошує.
Яхта йтиме на Канари для участі в ARC (Atlantic Rally for Cruisers), атлантичному переході для круїзних яхт, який проводиться щорічно за маршрутом Гран-Канарія – Сент-Люсія (Кариби).
Толік радить заправлятися соляркою не в Іспанії, а «за рогом», у Гібралтарі.
Натюрморт
Закупка провіанту в іспанській Ла-Ліньї. Вистачить на 6 днів. Приблизно 150 євро на 7 чоловік
Що ми й робимо, повернувшись на яхту з їжею і питною водою.Заправник на Гібралтарі, узрівши жовто-блакитний прапор, заявив, що вартість дизелю у нього нижча за українську. Майже не збрехав – 1,1 євро за літр. Дозволив поблукати по території заправки, за межі якої нам виходити зась: потрібна британська віза.
Наближаємося до гібралтарської заправки
На заправці. Виходити за межі заправки заборонено: потрібна британська віза
Просто яхта. З вертольотним майданчиком
3 листопада, 14.00. Відшвартовуємося. Наступна тверда поверхня очікується через 4-5 діб. За прогнозом – уночі сильний західний зустрічний вітер до 35 вузлів, який о дев’ятій ранку наступного дня має ослабнути й зайти з півночі.
Наша яхта на джипіесі
Ми повинні прибути на Мадейру не пізніше ранку 9 листопада, оскільки цього дня один із членів команди вилітає назад на Київ.Плануємо якомога далі просунутися до посилення вітру, перечекати в морі, і далі рухатися у швидкому темпі.
На столі парують стейки із телятини. До них – спагеті із твердих сортів пшениці, іспанське вино, позаду освітлений сонцем Гібралтар, а попереду інтригуюча, але приємна невідомість. Життя вдалося!
На яхті нас семеро. Розбиваємося на вахти: двоє чоловіків по три години. Я не беру участі, але завжди напоготові.
“Дан приказ ему на Запад…”. Десь там Мадейра…
Із заходом сонця вітер посилюється, здіймається хвиля. Опівночі дме 30 вузлів з поривами до 35. Це не шторм, але плавання далеке від комфорту.
Висуньтеся на швидкості 60-70 км з машини і ви відчуєте цей вітер!Усередині яхти гармидер – б’ється скло, падають телефони і планшети, важкі предмети перекочуються від борту до борту.
– Там як у блендері, – жартує товариш, в черговий раз висунувшись назовні, щоб блювонути за борт.Намагаємося триматися проти вітру і хвилі, але згодом міняємо тактику: йдемо до хвилі приблизно під кутом 40 градусів. Вітрила не ставимо, використовуючи тільки рангоут (щоглу) і двигун.
Швидкість – 1,5-2 вузла. Десь у Африці блимають вогні Танжера і його околиць, за милю від нас дрейфує велике судно.А може варто було почекати до ранку на березі, – вкотре питаю сам себе. – Тоді не факт, що встигнемо на Мадейру. Якщо вітер посилився точно за прогнозом, так само має і ослабнути – заспокоює внутрішній голос.До вітру підключається злива. Куртка-непромоканець добре захищає вище пояса, а що нижче – мокре, як хлющ.
Коли яхта черпає носом хвилю, і та, перекочуючись тринадцять метрів (довжина яхти), досягає корми і нас. Ніч тягнеться неймовірно повільно. Звертаємося до всіх відомих богів, вітру й океану та вони поки не чують: пориви вже сягають 40 вузлів. Це справжній 8-бальний шторм.
Згадується фраза із книжки відомого англійського яхтсмена Адларда Колса «Під парусом у шторм»: всі яхтсмени, хочуть вони того чи ні, рано чи пізно потрапляють в шторм. І зазначає основну причину: поспішають до місця призначення, бо закінчується відпустка.
Нарешті світанок. Океан білий від піни і дощу. На мокрі речі уваги вже не звертаєш – погляд прикутий до годинника. Дев’ята!
Раптом вітер поступово вщухає, пориви не більше 30, і змінює свій напрямок, зайшовши з півночі. Це диво! І який точний прогноз на passageweather.com.
Такий вітер нас цілком влаштовує, ставимо вітрила й прямуємо тепер уже своїм курсом. Хоча слово «прямуємо» не зовсім точне. Вітер змінився, а хвиля ще ні. Її висота (за тим же прогнозом) – 4-5 метрів. І котиться просто в ніс.
Яхта повільно здіймається на гребінь і з гуркотом падає донизу. Найефектніше це відчувається у носовій каюті, де скоцюбившись у вологій постелі, я намагався заснути після безсонної ночі.
Потужна сила підіймає тебе догори. Мить невагомості, тіло майже відривається від ліжка, безкінечно довгий політ у прірву і удар об воду, немов об асфальт. Яхта здригається і здається, ось зараз розпадеться на тисячі маленьких яхточок.
Сну тут точно не буде – перебираюся до кают-компанії.Час тече нерівномірно і не має абсолютно ніякого значення. За простір відповідає автопілот, який веде нас курсом 260. Другий день проходить як увісні.
Ранок третього дня сонячний. Команда весело ділиться деталями штормової погоди.
– Ваня стояв у кают-компанії біля правого борту. Потім підстрибує, перекручується у повітрі, перелітає через стола і приземляється на дивані біля лівого борту, – сміється Роман. – Ти що спецназівець, морський котик?
– Ваня, ти тільки більше стейки не роби. А то після них увесь час за бортом висиш, – звертається до «кока» Андрій.
На столі в кокпіті з’являється каструля із супчиком. Команда розправляється зі стравою і просить ще. Життя налагоджується.
Хвиля довга, вітер до 20 вузлів, яхта спінює воду форштевнем, долаючи одну милю за десять хвилин. Позаду – половина шляху. На четвертий день вітер втомився і зник.
Океан розправився і не віриться, що буквально позавчора він намагався розтрощити яхту.
Метрів за двадцять помічаємо черепаху. Метрова істота лежить на спині й діловито гризе целофановий пакет. Помітивши гостей, черепаха перевертається у нормальне положення, зиркає оком, робить вдих і пірнає від гріха подалі. Захотілося черепахового супу…
Соляри залишилося літрів вісімдесят…
Купання в Атлантиці. До найближчого берега – 600 кілометрів, до дна – 4 кілометри
Переможне просування на захід уповільнюється. Йдемо на двигуні – сьогодні вже сьоме, післязавтра літак додому.
– Ви яхта «Сара»? – чути англійською із радіостанції.
– Це танкер «Арктика», нам повідомили, що зникла яхта «Сара».
Танкер проходить за півмилі від нас. Ми кажемо, що ми не «Сара», а «Піна Колада».
– А вы говорите по русски? – питають із танкера.
– Немножко говорим – відповідаємо.
Надають нам прогноз погоди (вітер буде!), цікавляться, чи потрібна допомога і які є прохання.
– Та ніби ніяких, – закінчуємо сеанс зв’язку.
І вже через хвилину кричимо навздогін:
– Крым верните!
Фото зроблене при місячному сяйві, десь о третій ночі
8 листопада, п’ятий день подорожі. На горизонті видно три пірамідки – це острів Порто-Санто, сусід Мадейри. Земля!
Очікуваної ейфорії немає, але рухатися вперед, бачачи землю, значно приємніше.
Рух вперед зупиняє марина Квінта до Лорда на сході Мадейри, куди ми дісталися о 17-й годині.
За 123 годин здолали понад 600 морських миль, середня швидкість – близько 5 вузлів. Результат не рекордний, але позитивний.
